Першою писаною конституцією України вважається Конституція Пилипа Орлика від 5 квітня 1710 р. А оскільки Конституція УНР від 29 квітня 1918 р. була лише ухвалена, але чинності не набрала, то фактично першим Основним Законом України стала Конституція УСРР від 10 березня 1919 р. У ній Українська держава визнавалась організацією диктатури працюючих та експлуатованих мас пролетаріату і найбіднішого селянства, влада яких здійснювалася радами робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Нею проголошувалося скасування приватної власності. Її завданням визначалося здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а згодом і держава мали зникнути, поступившись місцем вільним формам співжиття.
15 травня 1929 р. ХI Всеукраїнським з’їздом рад була прийнята нова Конституція УСРР, у якій вона проголошувалася соціалістичною державою робітників та селян. Її органами влади визнавалися Всеукраїнський з’їзд рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, ВУЦВК та РНК. Тут констатувалося входження УСРР до СРСР і за УСРР визнавалися такі повноваження, як: ухвалення власної Конституції, яка має відповідати Конституції СРСР; територіальне верховенство; створення власних органів державної влади та управління; прийняття до громадянства УСРР на основі єдності радянського громадянства; обрання повноважних представників України до Ради національностей Союзу РСР та делегатів на Всесоюзний з’їзд рад; право на законодавчу ініціативу. Але оскільки у ній проголошувався принцип верховенства загальносоюзних органів та законодавства, то це є свідченням того, що Україні її суверенітет не гарантувався.
30 січня 1937 р. ХIV Всеукраїнським з’їздом рад була затверджена Конституція УРСР, яка проголошувала перемогу соціалізму та непорушність соціалістичних виробничих відносин. УРСР проголошувалася соціалістичною державою робітників і селян, у якій вся влада належить трудящим міста і села в особі рад депутатів трудящих. Її економічною основою проголошувалася соціалістична власність у формі державної і колгоспно-кооперативної власності та соціалістична система господарювання. Вищим органом державної влади проголошувалася Верховна Рада УРСР. У період між сесіями ці функції покладалися на її Президію, яка була наділена повноваженнями видавати укази, тлумачити закони республіки, контролювати роботу уряду, скасовувати рішення обласних рад у разі невідповідності їх законам, скликати сесії Верховної Ради, проводити референдуми, присвоювати почесні звання республіки, здійснювати помилування тощо. Урядом республіки визнавалася Рада народних комісарів як вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади, який створювався Верховною Радою. На місцях функції державного управління виконували обласні, міські, районні, сільські та селищні ради народних депутатів та їх виконкоми. Ради всіх рівнів обиралися таємним голосуванням на основі загального, рівного