– Вам Гойт Бентлі сказав перевірити саме це?
Прямої відповіді на запитання Вілл уник:
– Лео, ця інформація не для розголошення. Бентлі грає в гольф із губернатором. Сидить у правлінні половини доброчинних організацій у місті. Мені здається, дивно було б, якби ми сюди не приїхали, правда?
Лео наполовину знизав плечима, наполовину кивнув. Можливо, його теж непокоїло щось на місці злочину, бо він повів далі:
– У матері рани, які вона отримала, захищаючись. Видно сліди боротьби, поламані хріновини, стіни пошкоджені. У мертвого хлопця те саме, а ще сліди укусів на пальцях, там, де мати намагалася розчепити його руки й скинути з себе. Дівчинка нагорі… з нею він робив, що хотів. Ліфчик піднято, трусики спущено. Всюди кров.
– Боротьба нагорі була?
– Трохи, але не так, як тут. – Він зробив паузу, а тоді запропонував: – Хочеш її побачити?
Вілл був йому вдячний за такий жест, але Аманда більш ніж чітко пояснила, що він не повинен втручатися, якщо у вбивстві нема ознак професійного замовлення. Якби Вілл побачив щось нагорі, хай навіть щось цілком невинне, згодом його могли викликати як свідка в суд.
Та все ж за допитливість вона б його не стала картати.
– Від чого померла дівчина?
– Важко сказати.
Вілл озирнувся назад, на відчинені вхідні двері. Кондиціонери в будинку працювали на повну потужність, намагаючись не пускати всередину спеку.
– Ви вже всі знімки зробили?
– Угорі й унизу, – кивнув Лео. – Коли заберуть тіла, познімаємо відбитки й іншу звичну фігню поробимо. До речі, тоді я зачиню двері, бо у вас, схоже, свербить в одному місці на цю справу. Я спробую звести до мінімуму кількість туристів. – І додав: – Така справа, як ця, неодмінно викличе фурор.
Це ще м’яко сказано, подумав Вілл. Ніхто не доповідав про те, що в районі знайдено дивну машину. Якщо не підтвердиться теорія Лео про громадський транспорт, хлопець, найпевніше, був мешканцем Енслі-парку. За законом підлоти, він міг походити з родини адвокатів, тож Лео мусив робити все за інструкцією, щоб потім, коли стане давати свідчення під присягою, його не взяли за м’яке місце.
Вілл перефразував своє запитання:
– Як вона померла?
– Та на ній, бляха, місця цілого нема – лице мов сирий гамбургер, скрізь кров. Дивно, що мати її взагалі впізнала. – Лео зробив паузу, бо побачив, що Вілл хоче почути більш конкретну відповідь. – Сказати, що я думаю? Він її побив, а тоді зарізав.
Вілл знову глянув на мертвого вбивцю на підлозі. Долоні в нього були в засохлій крові – не надто схоже було, щоб гамселив людину кулаками чи тримав у руці ножа, якщо вже на те пішло. Коліна на його чорних джинсах теж були темні, наче він стояв навколішки у чомусь мокрому. Футболка зібгалася трохи нижче ребер, і видно було свіжий синець, що спускався до пояса джинсів.
– У матері