Вона майже навчилася розшифровувати рухи його плечей. Його більше турбувало нелегальне багатство (фільми більше, ніж наркотики, зважаючи на те, що за копіювання фільмів із дисків було передбачено суворіше покарання).
– В Адама є машина? – спитала Фейт.
Він похитав головою.
– У нього притрушена сімейка. Вони, типу, живуть поза системою. Турбуються про екологію.
Це пояснювало, чому в них сільська адреса.
– А це? – Вона показала на дорогий телевізор, ігрову консоль.
– Це моє, – зізнався Ґейб. – Я не хотів, щоб їх чіпав Томмі, мій сусід. Але Адам теж грає. Тобто він любить проводити час на природі й усе таке, але він теж геймер.
– А комп’ютер у нього є?
– Його хтось спер, – відповів Ґейб, і Фейт не надто здивувалася. Проблема крадіжок буяла пишним цвітом серед цього покоління молоді. У Джеремі в школі вкрали стільки калькуляторів, що вона всерйоз пригрозила: наступний пригвинтить йому до руки.
– А де Адам пошту перевіряє?
– Я пускаю його за свого. А іноді він ходить у комп’ютерний клас.
– Яка в нього спеціалізація?
– Така сама, як і в мене. Полімери в контексті липких аерозолів.
Напевно, ця тема справляла неабияке враження на дівчат.
– У нього є дівчина чи близька подруга, з якою він проводить час?
Ґейб здійняв плече, наче трохи захищаючись.
– Ми всі тільки приїхали, розумієте? Ще не дуже добре роззнайомилися.
– Ти з іншого штату?
Він похитав головою.
– Я вчився в Ґрейді.
Ґрейді була спецшколою, куди приймали найкращих учнів з інших шкіл Атланти.
– Ти був знайомий з Кайлою Александер чи Еммою Кампано?
– Вони з Ґрейді?
– З Вестфілда.
Він похитав головою.
– Це в Декатурі? Здається, там вчилася моя дівчина. Джулі. Її з багатьох шкіл виганяли.
– Чому?
Він хитро всміхнувся.
– Ми з нею обоє не любимо, коли нами керують.
Фейт усміхнулася йому у відповідь.
– Джулі теж вступила до Технологічного?
Ґейб знову похитав головою.
– Вона кілька семестрів провчилася в Державному і покинула. По вечорах працює барменкою в Бакгеді.
Бакгед був багатим районом Атланти, відомим своїм нічним життям. Фейт зробила висновок, що Джулі вже виповнився двадцять один рік, якщо їй дозволяють подавати алкоголь. Різниця в чотири роки між нею та Еммою Кампано, найпевніше, виключала можливість, що дівчата десь перетиналися.
– Як ти пошкодив собі зап’ястя? – спитала Фейт у Ґейба.
Він трохи зашарівся.
– Та по-дурному. Послизнувся і впав на руку.
– Боляче, мабуть, було.
Він підніс гіпс до очей, наче досі не міг повірити, що поламав руку.
– Дико.
– У якому барі працює Джулі?
Руку він опустив, але внутрішній сторож напружився.
– А що?
Фейт