По той бік світла. Юлія Шеко

в той день і, певно, саме тому я не можу собі це пробачити. Здається, ніби через це вона не відпускає мене…

      Вадим на мить заплющую очі, а я ледь тримаю себе в руках, аби не вчепитися у його шию та переконати, що я не тримаю на нього зла.

      Щоб не трапилося, я готова усе тобі пробачити.

      – З якої причини була ваша сварка? – питаю я, воліючи насправді не чути відповіді.

      Але я маю знати все, щоб докопатися до суті – інакше, навіщо мене знову прислали сюди?

      – Просто я такий дурень… – простягає він.

      Я бачу, що йому важко пояснювати свої особисті переживання жінці, якої він ніколи раніше не бачив до цього моменту.

      Він розгублений. Чи зрозуміє вона його?

      Але я бачу, що він не можу приховувати від право охоронниці (як він сам вважає) такі речі.

      – Я натякнув їй, що ми маємо відкласти весілля, – нарешті говорить він, намагаючись при цьому зробити голос упевненим. – Мені запропонували переїхати на певний час до Стокгольму, але з єдиною умовою – я мав бути вільним від сімейних обов’язків. Звісно, їй це зіпсувало настрій. Вона не сварилася зі мною у загальноприйнятому розумінні, хоч я й бачив наскільки боляче їй усе це чути. Каті узагалі не любила з’ясування стосунків – їй було легше прийняти чужу точку зору, ніж попри все відстоювати власну. Вона вважала, що життя надто коротке, аби витрачати його на сварки.