Провідні правові системи у названих країнах – це англосаксонська та романо-німецька правові системи. Найважливіші відмінності в англосаксонській та романо-німецькій системі права полягають у тому, що англосаксонська система права ґрунтується на судових прецедентах, а романо-німецька базується на нормативних правових актах. В англосаксонському праві відсутний розподіл на громадське і приватне на відміну від романо-німецької правової системи.
Англійське право є правової системою Англії та більшості держав Британської Співдружності націй та США. Англійське право можна поділити на дві нерозривно пов'язані гілки: загальне (або прецедентне) право та право статутів – актів Парламенту. Судді, в процесі слухань, на основі принципу stare decisis («неухильно дотримуючись вирішеного раніше») застосовують юридичні прецеденти до фактів та обставин кожного конкретного судового розгляду. Ступінь юридичної сили судових рішень залежить від становища суду в ієрархії судової системи. Цілком зрозуміло, що рішення вищого за ієрархією апеляційного суду є обов'язковим юридичним прецедентом застосування судами нижчих інстанцій. Статути є кодифікованим відображенням прецедентного права, оскільки фактично є склепіння правил із судових прецедентів.
У англійському праві виділяють такі основні галузі: Конституційне право, Адміністративне право, Сімейне право, Деліктне право, Договірне право (у сфері бізнесу), Майнове право, Трасти, Трудове право, Доказове право, Кримінальне право. Англійське право розмежовує такі види права: загальне право право справедливості. А також публічне та приватне право. Ключова різниця між публічним та приватним правом у тому, хто запускає механізми офіційного примусу: держава чи приватна особа. У сфері бізнесу найбільш застосовно приватне право, особливо корпоративне. Розмежування цивільної та кримінальної відповідальності є центральним для англійського права – від цього залежить порядок судового захисту та термінологія.
Кримінальне право є частиною громадського права. Злочинця переслідує не приватна особа, а держава, тому що від злочину страждає суспільство в цілому – масштаб шкідливості наслідків використовується для пояснення, чому одне й те саме діяння може спричиняти і кримінальну, і цивільну відповідальність (наприклад, п'яне водіння зі збитим пішоходом тягне як кримінальне переслідування, що загрожує усьому суспільству, і громадянську відповідальність за заподіяння шкоди здоров'ю окремої людини). Для визнання підсудного винним державний обвинувач повинен довести, що дії чи бездіяльність мали суспільно небезпечні наслідки, або що підсудний не виконав обов'язків щодо вжиття всіх необхідних заходів, щоб уникнути кримінальних наслідків.
Цивільне право є елементом приватного права. Назви цивільних справ відображають той факт, що примус ініційований приватною особою. Позивач має переконати суд, що правдивість його тверджень вірогідніша, ніж неймовірна (принцип більшої