– «А я б лиш здалека благословила одинока й ловила б слова про те, як йому поводиться й чи любить і шанує наш селянин свого апостола! – докінчила мати. – Відтак, колись нехай би вже він поблагословив свою матір до вступу у вічність».
Та його власні молоді мрії оставались поки що без виразних контурів і рішучих вирішень і були у більшости противні тим його родичів.
Повний охоти до життя, він чувся й іноді ніби непоборимий в захваті до борьби з життям за здобування своєї, хоч неясної, мети, з іншим разом мав він в своїм вісімнадцятьлітнім віку часи, де неначе жив лиш мріями. Се було тихими, зористими ночами, літом чи зимою, де здавалося йому, що зливався з ними в одно й не тямивсь майже, чи знаходився він в сні, чи на яві. Мріяв з розплющеними очима про такі самі якісь ясні, місячним світлом, ніби фосфором, пронизані ночі, повні чудного настрою, в котрих ніби перетворювався в здобуваючого великого сина України.
На якім полі?
Се він вже не знав.
По разові знову опановував його меланхолійний настрій, що виникав з питання, чи дійде він без перепон до мети? Чи буде філологом, чи адвокатом? Що ждало його в життю? Щастя? Смуток? Психічного терпіння він уникав, бо воно так само паралізувало, як убожество, через яке мусів не одного хосеного і збагачуючого свідомість зрікатися. Одначе з-помежи того неясного, меланхолійного хаосу, віщуючих і негативних зворушень, здоймалася перед його уявою, неначе зімля, неначе з серпанку, не чия інша, а його власна голова, котра впевняла чим-то з свого обличчя, що він переможе.
Але як не раз вже, так і тепер, не добулася повна відповідь з глибини його нутра на поверхню порішень, а осталася й надалі непевним миготінням до часу зрілого моменту. Опам’ятовуючись, отрясався з похмурим чолом проти себе самого від таких фантастичних ферментацій, засуджуючи їх, як наслідки читання поза північ модерних авторів, а межи ними данських і російських[10] – і вертався до улюблених класиків, кращих народів, особливо до великого німця Ґетого[11] і Шекспіра[12]; або шукав великих моментів в українській історії, де велася завзята боротьба… за рідну землю і за переслідування ворогами українського народу. Коли ними наситився, і мов по проходах по чистилищу наче віднаходив згублений, а правдивий, свій ґрунт, на якім почував своє призначення діяльности, зрівноважувався і йшов в науці далі.
Послідні вакації Юліяна, котрі мав перебувати в горах на Б. у своєї тітки, випали лиш дуже коротко.
Коли прибув на місце, застав найкращу погоду і, з жадобою птаха, помчав зараз першої днини в ліс і гори. Відтак вже день в день ходив.
Муж його тітки, надучитель народних шкіл, що визнавався прегарно в романтичній околиці місцевости М., супроводжав його до деяких місць, даючи йому відти директиви, куди звертатися, щоби осягнути або верхи, з котрих був найкращий вид, або направляв у сторону, де здоймалися білокаменисті скелі з-посеред густих лісів;