Українець випростався просто посеред проїжджої частини, втримуючи Едді під пахви (ноги американця лежали на бруківці), і чекав, поки з «Тойоти» виберуться інші хлопці.
– Чуваки, швидше! – не стримався Левко. – Він… такий холодний.
Мовчазні й нахмурені, постискавши губи до білого, хлопці висипали на авеню. Ґрем і Ленс вхопили Едді за ноги. Айк метнувся на зустрічну смугу спиняти кілька автомобілів, що їхали з півночі від avenida Peru у напрямку El Ovalo, даючи змогу товаришам безперешкодно перенести Едді на протилежний бік. Левко, Ґрем і Ленс потягли непритомного американця через авеню Ла-Пас і далі вгору по схилу до клініки. Девід із Семеном трюхикали поруч.
Левко втримував Едді попід руки, а отже, йому доводилося задкувати. Він не бачив, куди йде, що сповільнювало просування, зате перед його очима лишалась яскраво освітлена ділянка авеню Ла-Пас, де Девід покинув свій мінівен. Пирхаючи від натуги, Левко відзначив, що відразу за їхньою «Тойотою» стоїть іще одне авто. Він не міг не звернути на нього уваги. Здаючи назад, Девід Ренцо підпер під самісінький бампер раритетне чорне купе з тих часів, коли літр бензину коштував удвічі дешевше за літр «кока-коли». То був «Dodge Challenger» 1971 року випуску (про рік випуску Левко, звісно, не знав, зате модель вгадав миттєво – той «додж» був однією з найкращих машин за всю історію американського автопрому).
Ламати голову над тим, звідкіля на покручених вулицях перуанського Куско взявся рідкісний «Dodge Challenger» практично в ідеальному стані, не було часу. Левко вирішив, що помізкує над цим, щойно Едді передадуть лікарям. Проте хлопець продовжував задкувати, а тому хоч-не-хоч витріщався на видовжений автомобіль. Він бачив, як на перехресті завулку, де стояла клініка, і авеню Ла-Пас з’явився чоловік у короткій (до пояса) шкірянці, чорних джинсах і рудих ковбойських півчобітках з бичачої шкіри. Чоловік покрутив головою в різні боки і став швидко переходити вулицю, прямуючи до «доджа».
«Власник?» – устиг подумати Левко, після чого замлів.
До входу в клініку лишалося метрів десять, високий лікар уже спускався їм назустріч, а українець закляк, наче паралізований. Зовсім цього не очікуючи, Ґрем і Ленс зробили ще по двійко кроків кожен, внаслідок чого бідолаха Едді провис, торкнувшись хребтом тротуару.
– Ворушись! – зашипів Ленс на українця.
Усі троє важко дихали (підйом був типовим для провулків у Куско – градусів під тридцять), а Левко не рухався. Якщо автомобіль він іще міг проігнорувати, то від чоловіка, який прямував до «Доджа», не здатен був відірвати погляду. Незнайомець саме дістався спортивного купе, витяг ключі і відімкнув тонкі елегантні дверцята. На секунду він затримався, невдоволено поглянувши на мінівен «Тойота», чий задній бампер застиг сантиметрів за п’ять від гострого капота «Додж Челенджера». По тому повернув голову ліворуч, встромивши погляд у юнаків, які