3. Світанок
– Чорт… – Софія безсило падає на найближчий стілець і, не відриваючи очей від щойно вимкнутого мобільника, методично повторює: – Чорт-чорт-чорт…
Це звучить безнадійно як для звичайної лайки. Цікаво, чи їй відомо, що існують слова, котрими не варто розкидатися намарно, якщо не готовий до прогнозованих наслідків?
Жужмом відправляю використані серветки до майже повного сміттєвого бака. Намагаючись не грюкнути, вивантажую брудний посуд у мийку. Ніж із дзенькотом падає на кахель підлоги. Це хто ж отак квапиться до мене? Овва! Таки роблюся надто забобонною.
Софія підводить на мене почервонілі очі, а я майже демонстративно переводжу погляд на кухонне вікно. Нащось відзначаю, що не завадило б його протерти, бо геть запилене та закіптюжене. Для мене з’ява сонця у цьому вікні – це наче вітання зі мною мого міста. Маленька молитва до Творця, який починає ранок, нове коло доби з сонячних паростків, щедро засіваючи ними землю. І закіптюжене вікно, між іншим, теж.
– Адо, обережніше з посудом, не розкидай ножі, – автоматично зауважує Софія. І несподівано змінює тему, не чекаючи моїх виправдань. – Слухай, дівко, а в п’ять років людина може бути нещасною? Цього тебе в універі на твоїй психології випадково не вчили?
Мало не випускаю з рук склянку. Чого це раптом жінку потягло на психологічні консультації?
– Ну… Якраз на п’ять років припадає вікова криза. Період формування самостійності. Неслухняність – норма. Хоч малий і любить своїх батьків, і, цілком вірогідно, щасливий.
Софія сумно всміхається.
– А ти здібна студентка. Коли й встигаєш учитися? Неслухняність – то норма, кажеш? А як щодо так званої «типової поведінки» за п’ять днів до повного місяця?
– Тобто чотирьох днів? – уточнюю якнайспокійніше. – Місяць буде уповні якраз через чотири дні. А ніяк. Жоден поважний навчальний заклад не вводить до програми парапсихологію. Перевертні існують у бульварному чтиві, голлівудських фільмах, бабських забобонах. Ну, і ще у свідомості істерично налаштованих суб’єктів.
Мені таки вдалося допекти їй останніми словами.
– Істерично налаштованих, кажеш? – Софія нервово кривиться. Я ствердно киваю. Вона квапливо додає: – І чого тоді вартують такі навчальні заклади, скажи, га? Багато вважить усе суспільство, якщо не в силі справитися з…
Вона говорить дедалі швидше та швидше, щораз голосніше та голосніше. Може розпочатися істерика. Стараюся не реагувати активно на монолог Софії. Тим часом до кухні зазирає Інна. Вона далеко не дурепа, бо примудряється майже безгучно причинити двері до зали з того боку, і це із повною тацею в руках. Для чого всім чути Софіїн галас? Зрештою, з ким не буває?
– Звісно, легко переконати себе, що перевертні – то вигадка чи забобони. Найлегше запхати голову в пісок. Звідтам точно проблема не проглядається. А що робити