Із серця – стяг, що – на весь світ – росте
Сенс існування – гілочкою – глоду—
У склянці,– і свідомість – на боліди.
Дзвін – дійсности – у грудях – ледве-ледве.
Згорнулася – і скатом – геть – полуда.
Ще – поруч – чути: озія′ – талапа.
Та і її вже – присмерку – поліпи.
Хвиля, бува, – й агар агару – хлю′пне,[18]
Щоб легше – вдосконалення – халепу.
Глуха – стіна – ще – пам’ятає – трактус,[19]
Хоч – легіт – не дає – себе – підстригти,
Клітини – вміст – для – світла – просякання.
І лицарі на тиграх – підвіконням, —
Знов – переорюють – і душу, й степ. —
І юнка, що – буття – на автостоп,
Із серця – стяг, що – на весь світ – росте.
Де – стежку – існування коліща
Кипить – по краєвиду – у каструлі. —
Їх – час від часу, – неквапливо – кралі.
Навколо них в повітрі – хлопець – кролем:
Відрощує – собі – й навкіллю – крила.
Копилить – губи – при ляльках – лялькар.
Від сонця – в сизій мряці – кілька – шкур.
Біжить – собака, – весь світ – набакир.
Мокриці – тягнуть – в гай – тенісний корт.
Сидить – на гілці – нерухомо – леліт.[20]
В грудки – латаття – гусне – прохололі:
Вода – сліди – скубальної – машини,
Яка – за співом – інколи – й вільшанки.
Й лише – лоза – ще – коротко – тріщить,
Де – стежку – існування коліща.
Як пахне – звук – буття, що – долина΄[21]
Працює – над годинником – дзиґар,[22]
Нема – коли – й пляшчини, що – кагор.
Час – вивітрився, – кілька – кучугур
Та горб на плечах, – для майстерні – герб.
Заснув на дзиґлику – лихий – порадник,
Ногою геть – і рідне, і нерідне.
Дроти – над дахом – вагонеток – з ру΄дні.
Вилоги – дня – від покладів – природніх.
Рибалка над струмком – додому – вилов,
Зозуля – груш – на вербах – накувала.
Й до зірки – міст – на палях – вдалині. —
Як – пахне – звук – буття, що – долина΄.
Де є – джерела, із яких – майдан
Бігун – бар’єр, аж – завидки – беруть.
Замість – світила, в небі – зяє – рот.
Навколо – густо – світлова – кора.
Пік існування: жодних правил гри.
А серце – ще – ніяк – від ошелешень.
Взнаки дається – мілководний – лишок. —
Від обрію – лишилася – калюжа —
В процесі – відмирань – і відмолоджень.
Та скрізь – поволі – утвори – кремезні,
Що – мить тому – по скверах – світ – мімозний.
І хмаросяги, кольорові – бутлі,
Що – звикли – доти – линтварі – дубити,[23]
Крокують – по – одинці – хто – куди,
Де