I сказала так:
За Дунай-рiку чорнобривий твiй
На гнiдiм конi
Полетiв орлом!.. Я все плакала,
Все смiялася.
I додому козаки, з-за Дунай-рiки,
Заверталися.
Не вернувся мiй… Молодi лiта
За що трачу я?
Зоря з мiсяцем пострiчалася –
I заплачу я.
Точнiсiнько моя доля! Неначе сю пiсню про мене зложили. Де мої молодi лiта? I слiду нема, мов поверх води поплили. (Помолчав.) Що ж се справдi нiхто не йде? А вже менi ся навiжена Стеха! Пiшла за дiвками та десь i застряла з козаками. I звела ж їх нечиста мати докупи! Нехай би сей Кичатий був парубок, а то ж уже старий чоловiк… Не взяв би вiн собi в ключницi не молоду, а розумну, вiрну, дотепну до всякого дiла та стареньку! А то… як та дзига, так i снує. Як то вiн дочку свою ще пристроїть? Бач, у полковницi лiзе! Чи довго ж то вона буде любуватися його лисиною замiсть ясного мiсяця? Ох, ох! старi, старi! Сидiть би вам тiлько на печi та жувать калачi; так нi, давай їм жiнку, та ще молоду. Як же пак, чи не так!.. От Стодоля молодець! Я його знаю, вiн протопче стежку через полковничий садок. Та й дурний би був, коли б не протоптав. Про себе скажу, що… теє… хтось iде!.. Зараз, зараз! Насилу! (Отворяет дверь.)
Входят Назар и Игнат.
Хозяйка. Свят, свят, свят! Вiдкiля се, якою дорогою, яким вiтром, яким шляхом занесло вас у мою хату?
Гнат. Не питайся, голубко, стара будеш, хоч се, признаться, i не пристало твоїй пицi. Чого ж ти так насупилась?
Хозяйка. Сiдайте, будьте ласкавi, сiдайте!
Гнат. Ну, годi ж, не сердься. Мало чого з язика не спливе! Невже треба переймать, що поверх води пливе! У тебе сьогоднi вечорницi?
Хозяйка. Хiба ж нашi вечорницi для вас? Ви так тiлько прийшли – посмiяться.
Гнат. Так таки i посмiємося, коли буде весело.
Хозяйка (глядя на Назара). Буде весело, та не всiм.
Гнат. Ну, се вже опiсля побачимо. А поки – ке нам чого-небудь такого, для чого чарки роблять, та й зубам пошукай роботи. Проклятий скряга i повечеряти не дав. Ну, чого ж ти рот роззявила? Мерщiй!
Хозяйка. Зараз. (Отходя.) Бiдненький Назар! (Достает с полки флягу с вином й закуску й ставит на стол.)
Назар печально смотрит на Игната.
Гнат (к хозяйке). Тепер же знаєш що? Вiзьми мiтлу та мети, виясни хорошенько мiсяць: бач, як насупило! А ми тимчасом побалакаєм, що треба.
Хозяйка. Що се, Бог з вами! Хiба я вiдьма?
Гнат. Я так, навмання сказав. Заткни пальцi в уха. Чи второпала?
Хозяйка. А!.. ви хочете нишком побалакати. Добре, я пiду по Стеху. (Надевает свиту й уходит.)
Гнат (посмотрев ей вслед). Пiшла. Ну, що ж дивишся на мене, мов не пiзнаєш?
Назар. Тепер би й рiдного батька не пiзнав.
Гнат. Розумнi люди усе так роблять: i в хоромах, як у хатi мужик. (Наливает рюмку й подносит.) Не хочеш? Як хочеш! А я совiтував би чарочку-другу Адамових слiзок, як казав було отець економ. Не забув Братський монастир?
Назар. Нi, скажи лучче, нащо ти мене повiв сюди?
Гнат. На те, щоб побалакати з тобою, як з козаком, а не з бабою. За козацьку волю i розум! (Выпивает.)
Назар.