Стеха. Говорив, та не договорив. А я знаю, – тiльки не скажу.
Галя (обнимая Стеху). Стехо, голубочко, ластiвко моя! скажи, не муч мене.
Стеха. А що дасте? Скажу…
Галя. Ще сережки, або перстень, або що хочеш подарую, тiльки скажи.
Стеха. Нiчого не треба; дайте тiльки свiй байбарак надiти сьогоднi на вечорницi.
Галя. Добре, надiвай, та так, щоб батюшка часом не побачив.
Стеха. Оце ще! Хiба ж я справдi дурна? Слухайте ж. (Вполголоса.) Сьогоднi прийдуть старости.
Галя (в восторге). Вiд Назара! Вiд Назара!
Стеха. Та там вже побачите, вiд кого.
Галя. Хiба ж не вiд Назара, Стехо? Що ж, оце мене i справдi лякаєш?
Стеха. Я вас не лякаю, я тiльки так кажу.
Галя. Нi, ти щось знаєш, та не хочеш сказати.
Стеха (лукаво). Я нiчого не знаю. Де менi, ключницi, вiдати про панськi дiла?
Галя. Ти смiєшся з мене! Я заплачу, їй-Богу, заплачу i татові скажу.
Стеха. Що ж ви скажете?
Галя. Що ти мене перелякала… Теперечки не дам байбарака. А що, поживилась?
Стеха. Оце, якi-бо ви боязкi! Вже i повiрили!
Галя. Ну, що ж? Вiд Назара?
Стеха. Та вiд кого ж бiльш? Вже пак не вiд старого Молочая, нашого полковника.
Галя. Цур йому, який нехороший! Як приїде до нас, то я зараз iз хати втiкаю. Менi навдивовижу, як ще його козаки слухають. Тiльки у його, паскудного, i мови, що про наливку та про вареники.
Стеха. А хiба ж се й не добре?
Галя. Звiсно! Козаку, та ще й полковнику! Ось мiй Назар, мiй чорнобривий, усе про вiйну та про походи, про Наливайка[3], Остряницю та про синє море, про татар та про турецьку землю. Страшно, страшно, а хороше, так що слухала б – не наслухалась його, та все дивилась би в його карi очi. Мало дня, мало ночi.
Стеха. Наслухаєтесь, ще й налюбуєтесь. Опiсля, може, i обридне.
Галя. О, крий Боже! До самої смертi, поки вмру, все дивилась би та слухала його. Скажи менi, Стехо, чи ти любила коли, чи обнiмала коли козацький стан високий, що… дрижать руки, млiє серце? А коли цiлуєш… що тодi? Як се, мабуть, любо! Як се весело! (В восторге поет й пляшет.)
Гой, гоя, гоя!
Що зо мною, що я?
Полюбила козака –
Не маю покоя.
Я його боялась…
Що ж опiсля сталось?
На улицi пострiчалась
Та й поцiлувалась.
А мати уздрiла…
Яке тобi дiло!
Вiддавайте замiж,
Коли надоїла!
Стеха. Гарно, гарно! А од кого це вивчились?
Галя. Та од тебе ж. Хiба ти забула, як на вулицi, на тiй недiлi, танцювала? Тодi ще тата не було дома… Згадала?
Стеха. Коли се? Оце ще видумали!
Стучатся в дверь.
Галя (торопливо). Ох, лишечко! Хтось iде! (Убегает.)
Стеха. Хто там?
Хома (за дверью). Я, я! Вiдчиняй мерщiй.
Стеха отворяет дверь. Входит Хома, отряхиваясь.
Хома. Що? Не було? Оце ж яка хуртовина!
Стеха. Кого не було?
Хома. Кого? Гостей!
Стеха.