Тим часом ми повільно йшли вулицею Пел Мел; щойно я зібрався відповісти, як на протилежному боці, недалеко від Малборо-клубу, побачив постать людини. Я не міг утриматись від мимовільного вигуку:
− Він там! Віконт Лінтон там! Рука Лючіо міцно тримала мою.
− Ясна річ, ви не будете тепер із ним розмовляти!
− Ні. Однак мені хотілось би знати, куди це він прямує. Він іде не зовсім твердо.
− Звісно, що п'яний!
І обличчя Лючіо прибрало того самого виразу невблаганного презирства, який я часто бачив і з якого дивувався. Ми на мить затримались, стежачи за віконтом, який безцільно проходжувався сюди-туди перед клубом, аж поки, вочевидь, не дійшов раптового рішення; тоді він зупинився й гукнув кеб. Вишуканий екіпаж на безшумних колесах під'їхав миттєво. Віконт заскочив у нього, віддавши наказ кучерові. Кеб швидко наближався до місця, де ми стояли; щойно він проїхав повз нас, як тишу прорізав гучний пістолетний постріл.
− О Боже! − вигукнув я, похитнувшись. − Він застрелився! Кеб зупинився. Кучер зістрибнув з передка; клубні швейцари, лакеї, полісмени та безліч люду, який назбігався бозна-звідки, вже юрмились навколо екіпажа. Я кинувся був уперед, аби приєднатись до натовпу, який швидко збирався, але сильна рука Лючіо обвила мене, і він щосили потяг мене назад.
− Будьте холоднокровні, Джеффрі! − вмовляв він. − Невже ви хочете зрадити клуб і всіх його членів? Погамуйте ваші безумні поривання, друже мій: вони доведуть вас до нескінченних клопотів. Якщо людина померла − вона померла, й усьому кінець.
− Лючіо, ви не маєте серця! − вигукнув я, відчайдушно вириваючись із його рук. − Як ви можете взагалі щось міркувати в такій ситуації! Подумайте! Я − причина цього зла! Моє кляте щастя в бакара було останнім ударом долі для цього нещасного юнака! Я переконаний у цьому! Я ніколи собі не пробачу!
− Слово честі, Джеффрі, ви занадто м'якосердий, − сказав він, тримаючи мою руку ще міцніше й поспішаючи відвести мене всупереч моїй волі. − Ви мусите облишити сентименти, якщо прагнете мати успіх у житті. Ви думаєте, що це ваше «кляте щастя» спричинило смерть Лінтона? По-перше, називати щастя «клятим» − суперечність у визначенні; по-друге, для свого остаточного зруйнування віконт не потребував цієї останньої гри в ба кара. Вас нема в чому винуватити. І заради клубу, якщо не задля чогось іншого, я не маю наміру вплутувати ані вас, ані себе в історію самогубства. Коронер завжди сповіщає про подібні випадки в двох словах: «Тимчасове божевілля».
Я здригнувся; душа моя боліла: у кількох кроках від нас лежало закривавлене тіло людини, з якою я так недавно розмовляв, − і, незважаючи на слова Лючіо, я визнавав себе її вбивцею.
− «Тимчасове божевілля», − повторив Лючіо, ніби говорячи сам до себе. − Докори