Він помітив її погляд і відсмикнув руку.
– Коли вже зайшла мова про документи, – сказала вона, – то чому б вам не показати свої посвідчення?
Вона побачила, як в очах блондина пробігла якась тінь. І знову кучерявий здоровань простягнув свою лапу до її плеча. Але цього разу міцно обхопив його.
– Бурре там от-от сконає! – спустився до них Тої і, хитнувшись на підборах, витріщився на двох типів своїми ковзкими очима. – А що тут відбувається?
Марта, крутнувшись, вивільнила руку і поклала її на плече Тої.
– То поквапмося, щоб урятувати йому життя. Вам доведеться зачекати, шановні добродії.
Марта і Тої рушили до їдальні. Іще одна машина швидкої допомоги промчала вулицею. Три машини швидкої допомоги поспіль. Вона мимоволі здригнулася.
Коли вони підійшли до дверей в їдальню, Марта обернулась.
Тих двох уже не було.
– То виходить, ви з Харнесом бачили Сонні просто впритул? – запитав Симон Франк, коли той проводжав його і Карі на перший поверх.
Франк подивився на годинник.
– Ми побачили чисто виголеного молодого чоловіка з короткою стрижкою і в уніформі. Сонні, якого ми знали, носив брудну сорочку, сплутане довге волосся і бороду.
– З того, що ви говорите, випливає, що буде важко знайти його, зважаючи на його теперішній вигляд? – запитала Карі.
– Фотографії з камер спостереження мають низьку якість, як і слід було очікувати, – обернувся до неї Арілд Франк і втупився в неї. – Але ми знайдемо його.
– Кепсько, що ми не можемо поговорити з тим Холденом, – зауважив Симон.
– Як я вже сказав, його стан погіршився, – відповів Франк на шляху до приймальні. – Я вам повідомлю, коли з ним можна буде поговорити.
– І ти не маєш уявлення, про що Лофтус міг розмовляти з Пером Воланом?
Франк заперечливо похитав головою.
– Звичайні сповідання та духовні настанови, я гадаю. Хоча Сонні Лофтус сам був свого роду духівником.
– Себто?
– Лофтус тримався окремо від решти ув’язнених. Він дотримувався нейтралітету, не належав до жодного з угруповань, які існують у кожній в’язниці. І він ніколи не патякав. Це визначення ідеального слухача, гадаю. Він став довіреною особою для решти в’язнів, духівником, якому вони могли будь у чому сповідуватись. Кому б він що переказав? У нього не було союзників, і він мав залишатись у в’язниці в найближчі і не найближчі роки.
– За які вбивства він відбував термін? – поцікавилась Карі.
– За вбивства людей, – сухо відрізав Франк.
– Я мала на увазі…
– Вбивства найжорстокішого характеру. Він отруїв дівчину-азіатку і задушив косовського албанця.
Франк притримав для них відкритими вхідні двері.
– І подумати тільки, що такий небезпечний злочинець розгулює на волі, – промовив Симон, усвідомлюючи, що він зараз обертає ніж у рані.
Він аж ніяк не був садистом, але готовий був зробити виняток,