Після звільнення він не знайшов нікого, хто б на нього чекав. Сім’я зреклася його, друзі віддалились, і він не мав найменшої надії знов отримати роботу на кораблі. Таким чином, тільки одна спільнота готова була прийняти його. Злочинний світ. І він ступив на стару стежину. Доставка контрабанди. Його завербував Українець, Нестор. Героїн з північних областей Таїланду контрабандою перевозився у вантажівках стародавнім опійним шляхом, через Туреччину і Балкани. З Німеччини вантаж розвозили по скандинавських країнах, а робота Йоганнеса полягала в тому, щоб забезпечувати доставку на останній ділянці. Згодом він став таємним інформатором.
Для цього теж не було вагомих підстав як таких. Але поліційний агент зумів зачепити всередині у нього щось таке, про що Йоганнес і сам не підозрював. І хоча ця нова перспектива – чиста совість, – здавалось, важить істотно менше за поцілунок вродливої жінки, він справді вірив у того поліційного агента. Щось таке було в його очах. Хто знає, можливо, Йоганнес залишив би манівці, вийшов би на прямий шлях… Але одного осіннього вечора того полісмена вбили. І тоді – вперше і востаннє – єдиний раз почув Йоганнес жахне прізвисько, почув і повторив пошепки, із сумішшю страху і трепету: «Твілінґен» [7].
Після того стало винятково питанням часу, коли Йоганнеса затягне у той самий вир. Він йшов на дедалі більші ризики, перевозив дедалі більші вантажі. Він хотів попастись, хай йому грець! Спокутувати вчинене. Тому він відчув полегшення, коли митники зупинили його на шведському кордоні. Меблі в задній частині його вантажівки були буквально напхані героїном. Суддя нагадав присяжним як про велику кількість наркотику, так і про те, що це не перший злочин Йоганнеса. Сталося це десять років тому. А в Статені він перебував останні чотири роки, відколи в’язниця відкрилась. Він бачив, як приходили і виходили нові в’язні, бачив, як приходили і йшли тюремні наглядачі; він ставився до всіх з повагою, на яку вони заслуговували, і, своєю чергою, отримував повагу, на яку сам заслуговував. Тобто він мав право на безперечну повагу, як старожил. Сиділець, який більше не є загрозою. Адже ніхто не знав його таємниці. Ніхто не знав про його зраду. Про причину, з якої він накликав на себе це покарання. І він полишив усяку надію, нарешті, отримати те єдине, що важило. Поцілунок, обіцяний йому забутою жінкою. Чисту совість, обіцяну йому мертвим нині поліцейським агентом. Аж доки його перевели в крило А, де він зустрів хлопця, який, за чутками, умів зцілювати. Йоганнес був вражений, коли почув його прізвище, але він нічого не сказав. Він і далі драїв підлогу, тримаючись тихше води і нижче трави, посміхаючись, виконуючи і отримуючи навзаєм дрібні послуги, що роблять стерпним життя в такому місці. Минали дні, тижні, місяці і роки, складаючись у життя, якому судилося скоро закінчитись. Рак. Рак легенів. Маленька клітина, сказав