– Як настрій? Святковий? – запитав він барменшу, коли та поставила перед ним кухоль.
– О сьомій вечора? – відповіла дівчина питанням на питання і дала йому сотню здачі, хоча слід було дві.
Якби Харрі міг, то вирушив би в «Шрьодер». Але йому чомусь думалося, що туди його не пустять, а піти і з’ясувати це не вистачало хоробрості. Не сьогодні. З того, що сталося в четвер, у його пам’яті залишились якісь обривки. Чи в середу? Хтось із відвідувачів згадав, що Харрі показували по телевізору як героя норвезької поліції, тому що він застрелив маніяка в Сіднеї. Хтось відпустив пару зауважень, якось його обізвав, і щось із цього Харрі не сподобалося. Цікаво, чи дійшло до колотнечі? Не виключено, що кісточки пальців і перенісся він міг розбити, спіткнувшись об бруківку на Доврегате.
Задзеленчав телефон. Харрі подивився на номер і у черговий раз відзначив, що дзвонить не Ракель.
– Слухаю, шеф.
– Харрі? Ти де? – Б’ярне Мьоллер був стривожений.
– Під водою. В барі «Андеруотер». А що таке?
– Якою ще водою?
– Солонуватою. Напіврічковою-напівморською. У вас – як це? – дуже зайнятий голос.
– Ти п’яний?
– Не так, як хотілось би.
– Що?
– Нічого. Акумулятор сідає, шефе.
– Один співробітник, який був на місці злочину, погрожував написати на тебе рапорт. Говорить, ти був п’яний, коли прийшов.
– Чому погрожував, а не погрожує?
– Я відрадив. Ти був п’яний, Харрі?
– Звичайно, ні, шефе.
– Ти точно впевнений у тому, що зараз говориш, Харрі?
– А ви точно впевнені в тому, що хочете це знати?
Мьоллер незадоволено зітхнув у слухавку:
– Харрі, так далі тривати не може. Я змушений вжити заходів.
– Добре. Спершу усуньте мене від цієї справи.
– Що?
– Ви все прекрасно розчули. Я з цією свинею працювати не буду. Знайдіть іншого.
– У нас не вистачає людей, щоб…
– Тоді звільняйте. Мені начхати.
Харрі поклав телефон у внутрішню кишеню. Він чув, як голос Мьоллера тремтить і б’ється об грудну клітку, навіть приємно. Допивши пиво, Харрі встав і похитуючись вийшов назустріч теплому літньому вечору. Третє таксі, яке він окликнув на Уллеволсвейєн, зупинилося.
– Хольменколлвейєн, – сказав Харрі й відкинув спітнілу голову на прохолодну спинку шкіряного сидіння.
По дорозі він дивився в заднє вікно, спостерігаючи, як у блідо-голубому небі крутяться у пошуках їжі ластівки. В повітрі якраз з’явилася мошва. Саме час для ластівок, аби