І хвора засміялася.
Мадлен випустив Фантінину руку. Він слухав її белькотіння, як слухають шерех вітерцю, опустивши голову й заглибившись у свої безрадісні думки. Несподівано вона замовкла, і це змусило його машинально підвести погляд. Щось жахливе було у виразі обличчя Фантіни.
Вона вже не говорила й навіть не дихала; вона трохи підвелася на своєму ліжку, її худе плече вистромилося з-під сорочки; обличчя, осяяне радістю ще мить тому, тепер було мертвотно-бліде, а розширені від жаху очі мов прикипіли до чогось жахливого у протилежному кінці кімнати.
– Боже! – вигукнув він. – Що з вами, Фантіно?
Вона не відповіла, а тільки торкнулася його ліктя і другою рукою показала, щоб він подивився назад.
Мадлен обернувся й побачив Жавера.
3. Жавер задоволений
А події перед тим розвивалися так.
Коли Мадлен покинув залу судових засідань в Аррасі, щойно видзвонило половину на першу ночі, і він якраз устиг на поштовий диліжанс, на якому заздалегідь оплатив собі місце. Близько шостої ранку він уже був у Монтреї-Приморському й насамперед відіслав поштою листа панові Лаффіту, а тоді пішов до лікарні побачитися з Фантіною.
Тим часом, тільки-но він вийшов із зали суду, як прокурор, опам’ятавшись від першого подиву, заявив, що дивний випадок анітрохи не вплинув на його переконаність у тому, що справжнім Жаном Вальжаном є підсудний Шанматьє, а незбагненний вчинок шановного мера Монтрея-Приморського згодом знайде своє пояснення. Але впертість прокурора явно суперечила загальному настрою, який охопив публіку й суд. Захисникові Шанматьє було неважко переконати присяжних, що у світлі пояснень пана Мадлена, себто справдешнього Жана Вальжана, уся справа стала з ніг на голову, і вони мають перед собою невинного. Через кілька хвилин присяжні виправдали Шанматьє.
А що прокуророві був потрібен Жан Вальжан, і Шанматьє в нього забрали, йому нічого не лишалося, як заарештувати Мадлена. Голова суду вже оговтався від першого напливу почуттів і не став заперечувати. Хай там як, а правосуддя мало здійснитися. Отож було виписано ордер на арешт, і прокурор відправив його верховим гінцем у Монтрей-Приморський, особисто поліційному наглядачеві Жаверу.
Ми знаємо, що Жавер повернувся в Монтрей-Приморський відразу після того, як дав свідчення. Він тільки-но встав із постелі, коли верховий передав йому ордер на арешт.
Гонець сам служив у поліції, отож він у кількох словах розповів Жаверові про те, що відбулося в Аррасі.
Коли Жавер заходив у передпокій лікарні, він начебто був таким, як і завжди: холодний, незворушний, спокійний,