Проте одного дня дивні манери поліційного інспектора, здавалося, справили враження на Мадлена. Ось як це сталося.
4. Старий Фошлеван
Якось уранці Мадлен ішов немощеною вуличкою в Монтреї-Приморському. Він почув гомін і побачив віддалік гурт людей. Підійшовши ближче, він побачив, що в старого возія, якого звали дядечко Фошлеван, упав кінь, а сам він опинився під возом.
Той Фошлеван був одним із небагатьох ворогів, що їх мав на той час Мадлен. Коли Мадлен з’явився в місті, Фошлеван, колишній сільський нотар, займався торгівлею, яка майже не давала прибутку. Фошлеван бачив, як швидко багатів цей простий робітник, тимчасом як він, хазяїн, розорявся.
Це сповнило його заздрістю, і старий не злюбив Мадлена. Невдовзі він зовсім збанкрутував, і з усього майна в нього лишилася тільки підвода з конем. Тоді Фошлеван став возієм, щоб якось прожити, бо рідні в нього не було.
Кінь поламав задні ноги й не міг підвестися. Старий потрапив між колеса. Упав він так невдало, що віз усією вагою давив тепер йому на груди. Підвода була навантажена. Дядечко Фошлеван хрипів і жалібно зойкав. Його спробували були витягти з-під воза, але дарма. Один необережний рух, і віз, схитнувшись, міг придушити його на смерть. Витягти його можна було, тільки піднявши воза знизу. Жавер, який випадково опинився на місці нещасливого випадку, послав по домкрат.
Коли підійшов пан Мадлен, люди шанобливо розступилися.
– Рятуйте! – кричав Фошлеван. – Допоможіть старому!
Мадлен обернувся до гурту.
– Домкрат є?
– По нього пішли, – відповів якийсь селянин.
– А скоро принесуть?
– Не раніш як за чверть години.
– Чверть години! – вигукнув Мадлен.
Напередодні йшов дощ, земля намокла, і колеса вгрузали усе глибше, здавлюючи старому груди. Було ясно, що через п’ять хвилин віз потрощить йому ребра.
– Не можна чекати чверть години, – сказав Мадлен селянам, що з’юрмилися навколо місця події.
– Доведеться чекати!
– Ви хіба не бачите, що віз угрузає?
– Звісно, бачимо.
– Послухайте, – сказав Мадлен. – Під возом ще досить місця, можна туди пролізти й підняти його спиною. Тільки на півхвилини – і бідолаху витягнуть. У кого стане на це духу й сили? Він заробить п’ять луїдорів![13]
Ніхто з гурту не ворухнувся.
– Десять луїдорів, – сказав Мадлен.
Присутні похнюпили голови. Хтось пробурмотів:
– Тут треба мати диявольську силу. Роздушить – і оком не змигнеш.
– Ну ж бо! – знов озвався Мадлен. – Двадцять луїдорів!
Мовчанка.
– Справа не в тім, що вони не хочуть, – почувся голос.
Мадлен обернувся й побачив Жавера. Він не помітив його, коли підходив до гурту.
Жавер провадив:
– Треба мати страшенну силу, щоб підняти на спині такого воза.
І, пильно дивлячись на Мадлена, він