Знедолені. Виктор Гюго. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Виктор Гюго
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 1862
isbn: 978-966-03-5103-5, 978-966-03-7059-3
Скачать книгу
я такий. О! Мені дадуть повечеряти! Я ляжу в постіль із матрацом і простирадлами? Як усі люди! Ось уже дев’ятнадцять років, як я не спав у ліжку. То ви пускаєте мене? Ви добрі люди. А втім, у мене є гроші. Я заплачу. Пане корчмар, я заплачу, скільки ви скажете. Ви славний чоловік. Тут у вас заїзд, правда?

      – Я священик, – сказав єпископ, – і це мій дім.

      – Священик! – вигукнув подорожній. – О, ви справжній священик! То ви не візьмете з мене грошей? Ви кюре отієї церкви, так? Який же я йолоп! Я й не помітив, що ви в камилавці!

      З цими словами він поставив у куток мішок і палицю, поклав паспорт до кишені й сів. Панна Батистіна лагідно дивилась на нього. Він провадив:

      – Ви поводитесь по-людяному, пане кюре. Ви не зневажаєте вбогих. То ви не візьмете з мене грошей?

      – Ні, – мовив єпископ, – залиште свої гроші собі. Скільки їх там у вас? Ви, здається, сказали – сто дев’ять франків?

      – І п’ятнадцять су, – уточнив каторжник.

      – Сто дев’ять франків і п’ятнадцять су. І скільки часу вам знадобилося, щоб заробити їх?

      – Дев’ятнадцять років.

      – Дев’ятнадцять років!

      І єпископ глибоко зітхнув.

      – У мене ще при собі всі мої гроші. За чотири дні я витратив тільки двадцять п’ять су, що їх заробив, допомагаючи розвантажувати підводи в Грасі.

      Повернулася Маглуар. Вона принесла ще один прибор.

      – Пані Маглуар, – сказав єпископ, – поставте цей прибор якомога ближче до вогню. – І, обернувшись до гостя, додав: – Вітер уночі в Альпах холодний. Ви, мабуть, змерзли, добродію?

      Щоразу, коли господар дому казав «добродію», обличчя гостя прояснювалось. «Добродій» для каторжника – це мов склянка води для спраглого.

      – Щось ця лампа погано світить, – сказав єпископ.

      Маглуар зрозуміла натяк. Вона пішла в спальню монсеньйора, взяла там із каміна два срібні свічники, внесла і поставила їх на стіл, запаливши обидві свічки.

      – Пане кюре, – сказав каторжник, – ви добра людина. Ви не гордуєте мною. Ви пустили мене в свій дім. Ви запалили для мене свічки. А я ж не приховав від вас, звідки я йду, і сказав вам, що я злочинець.

      Єпископ подивився на нього й запитав:

      – Ви багато страждали?

      – Ще б пак! Арештантська куртка, до ніг прикуте чавунне ядро, для спання – голі дошки, спека, холод, тяжка праця, побої! Подвійні кайдани – за ніщо. Карцер – за одне слово. Навіть на хворому, в ліжку, кайдани. Собакам – і то живеться краще! Дев’ятнадцять років. Тепер мені сорок шість. І жовтий паспорт! Отак.

      – Ви справді побували в падолі смутку, – сказав єпископ. – Але знайте, що для неба більша радість прийняти розкаяного грішника із залитим слізьми обличчям, ніж сотню праведників у білих одіяннях. Якщо ви покинули те скорботне місце з ненавистю і гнівом проти людей, ви гідні жалю. Якщо ж ви винесли звідти почуття доброзичливості й миру, ви кращий за будь-кого з нас.

      Тим часом Маглуар подала вечерю. Пісний суп, заправлений олією, трохи сала, кусень баранини, смокви, свіжий