Скориставшись відключкою Сахна, Нік проглянув і цю «червоношкіру паспортину». Термін дії паспорта закінчувався через три місяці, а майже на кожній його сторінці, як поліграфічний брак, красувалася одна і та сама віза, а точніше, віза однієї й тієї ж країни – Чехословаччини. Придивившись уважніше, Нік зрозумів, що перші декілька віз були чехословацькими, а останні – чеськими. Отже, паспорт ішов у ногу з часом.
«Цікаво, що Сахно робив у Чехії», – подумав Нік. Знайшов останню візу – десятиденну, видану в квітні цього року.
Додумати, як, утім, і довивчати паспорт, не вистачило часу. Зайшов молодий прикордонник, забрав обидва паспорти, проглянув уважно туристські ваучери, кивнув і пішов.
Буквально через десять хвилин потяг «розштовхали» на окремі вагони, потужні триметрові домкрати підняли вагон над землею, з брязкотом покотилися кудись залізні колеса.
Нік виглянув із вікна – під вагоном у жовтому світлі прожекторів метушилися залізничники.
Сахно знову захріп.
Нік теж приліг на свою полицю. Він лежав на спині. Пробував порахувати, скільки кілометрів було між Душанбе і Брестом. Прикидав-прикидав і кинув цю розумову затію. Між Душанбе та Саратовом було, напевно, понад дві тисячі кілометрів, а від Саратова до Києва – півтори доби потягом. Заболіла голова. Нік розслабився, подумав про дружину, про сина. Згадав широку та повільну саратовську Волгу. Зайшлося серце. Зараз між ним і сім’єю лежала десь одна прозора межа, але мине година або навіть менше, і немов залізні ворота зачиняться. Залишиться позаду Білорусь, залишиться увесь колишній Союз. Усе залишиться позаду, і він почне чекати повернення. Тільки куди йому повертатися? У Саратов або в Київ? Звичайно, в Саратов є до кого повертатись, але нікуди. У Києві обіцяють квартиру і, повернувшись та отримавши її, він зможе з гордістю витягнути з Саратова своїх. Зустріти їх на вокзалі, відвезти на таксі до будинку. Який це буде будинок? Скільки в нім буде поверхів? На якому поверсі вони житимуть? Краще всього на третьому, треба буде попросити полковника про третій поверх. Добре б, аби у Володьки була окрема кімната. Він уже, загалом, доросла людина, школа позаду, буде друзів і дівчаток додому приводити…
Вагон зі скрипом почав опускатися до землі. Зістикувався з колесами, потім