Приходить раз отаман, кличе господаря до двору. Господар йде, паде панові до ніг, а пан повідає:
– Мені казали, що ти, хаме, тепер такі коні маєш, що єще луччі, як мої. Чуєш, завтра рано щоби-сь мені тую скалу з гори цілу, як є, сюди на подвір'я привіз. А ні, то дістанеш батоги!
Господар упав панові до ніг, нічого і не каже, йде додому та й плаче:
– Як же я перевезу таку скалу? Де такий, щоби її на віз вложив, та якого воза і яких коней би до того потреба?
Прийшов додому заплаканий, а чорт-наймит питає його:
– Що ви, пане господарю, такі сумні?
– Ой, біда, так а так, – розказує єму все, як єму пан казав.
– Е, – каже наймит, – не журіться, якось то буде.
На другий день, єще господар спав, чорт ввалив скалу на віз, везе до двору.
Приїхав у браму, а пан очі свої забув, бо єму не треба було скали, лиш хотів допечи господареви, та щоби єго мав за що бити. Побачивши, що той тако й на правду везе скалу, кричить здалека:
– Не вези її сюди, не вези, бо браму завалиш!
Но чорт, якби й не чув того слова, як тільки в'їхав у браму, та й брама за ним завалилася, а він заїхав на подвір'я та й скинув скалу перед двором. Пан лиш заскреготів зубами, уже нічого і не каже. Но на другий день приходить знову отаман і кличе господаря до двору.
– У тебе, хаме, добрі коні і розумний наймит, робітників у полі є у мене доволі, то я тобі приказую, щоби-сь мені до неділі весь той лісок зрубав, звіз і скорчував, а ні, то знаєш, які будуть батоги.
Господар упав панови до ніг та, вставши, повідає:
– Вельможний пане, таже до того треба хоч сто люда. Де ж я сам тую роботу годен зробити?
А пан єго по лицю та об землю.
– Ти, хаме, мудю, смієш мені перечити, не знаєш, що то панська воля?
Йде господар з плачем додому, знов єго питає чорт-наймит, чого він так сумує.
– Ой, – каже, – аж тепер я уже цілком пропав, – та й розказує єму все.
– Е, – каже чорт, – шість день то є час, лише треба добре взятися до роботи. Не журіться, пане господарю, якось то буде.
Як візьме чорт сокиру і городник, як не піде, то за один день весь лісок зрубав, другого дня поскладав в стоси, третього дня стоси повозив, четвертого і п'ятого дня все чисто скорчував, а на шостий день уже і випрятав всі пні і коріння.
Задивувався господар, та й ціле село, що то за такий наймит, котрий не годився на гроші, не знати за що служить, і супокійний, і покірний, лиш одно дивно було, що за три роки служби ніхто єго не видів у церкві. Як люди до церкви йдуть, то він собі десь якусь роботу найде, або з кіньми йде в поле; ніхто не видів, щоби він коли і перехрестився,