– Так я тепер багатий! – вигукнув, зрадівши, свинопас.
– …А цей ось мішок із золотом негайно ж віднеси в Ашбі. Відшукай там Ісаака з Йорка. Нехай із цих грошей він візьме те, що належить йому та його родичеві.
– Усе буде точно виконано! – Гурт поцілував лицареві руку, узяв шкіряний гаман і залишив намет, міркуючи: «Не бути мені саксом, коли не змушу клятого єврея запросити рівно третину!»
…У покої, прикрашеному по-східному пишно, на вишитих шовком подушках лежала Ревекка, мовчки стежачи ніжним і тривожним поглядом за своїм батьком. Невимовно засмучений, схвильований, Ісаак походжав перед дочкою, час від часу сплескуючи худими руками і закочуючи очі.
– О небо! – вигукував він. – Праведний Господи! Півсотні монет вирвав у мене своїми пазурами цей ненаситний тиран! Яке він має право?
– Але мені здалося, батечку, – промовила Ревекка, – що ви самі охоче віддали це золото принцеві Джону.
– Так само охоче, як у Ліонській затоці я одного разу викинув за борт крам, щоб полегшити корабель під час бурі… Щоб його вразила кара єгипетська! Мало того, що наше плем’я блукає по всьому світі, так нас іще грабують і змушують радіти й дякувати…
– Однак без нас їм не обійтися, – заспокоювала старого дівчина. – Навіть сьогоднішній прекрасний турнір не відбувся б без твого бажання і грошей. Так чи інак, усе втрачене золото повернеться до твоїх скринь…
– Не все! – заперечив Ісаак. – А кінь, а розкішні обладунки – мій бариш від угоди з Хайрамом, який я у хвилину слабкості віддав невідомому юнакові? Проте він був добрий до мене, а можливо, врятував мені життя…
– Це гріх, батьку, – каятися за добрі почуття, – насупилася Ревекка.
– Справді, – старий жваво обернувся до дочки, – однак я не маю ані найменшої впевненості в тому, що навіть найблагородніші лицарі зазвичай повертають свої борги.
Слуги тим часом поставили на круглий столик із чорного дерева дві запалені лампи і почали неквапом накривати до вечері. Невдовзі один із них вийшов і повернувся з повідомленням, що на пана чекає відвідувач. Ісаак відставив глечик із грецьким вином і звелів Ревецці затулити обличчя покривалом.
Двері відчинилися. До покою увійшов Гурт і зупинився, не знявши шапки й роззираючись навсібіч.
– Чи ти Ісаак із Йорка? – запитав підозрілий гість.
– А ти хто такий?
– Чи тобі не однаково, з якої річки припливе до тебе золота рибка?
– Ти приніс гроші? – старий квапливо зробив крок до Гурта. – Хто тебе послав?
– Лицар, Що Втратив Спадщину. Кінь уже стоїть у твоїй стайні. Що винен тобі лицар за все інше?
– Я ж казав: це по-справжньому добрий юнак! – вигукнув захоплений Ісаак. – Скуштуй вина, посланцю… Скільки ж там у тебе в гамані монет?
– Вісімдесят