Хотинська війна
20 серпня (початок збройних сутичок козаків з основними силами османів) – 9 жовтня (укладення миру) 1621 р., територія сучасних України, Молдавії та Румунії, здебільшого навколо міста Хотин (нині Чернівецька область) та на берегах річки Дністер.
Османсько-татарсько-молдавське військо: Осман II (1604–1622; султан з 1618 р., прапраправнук Сулеймана Пишного і Роксолани); Охрілі Хусейн-паша (?–1622; великий візир до 17 вересня 1621 р.); Ділавер-паша (?–1622; великий візир з 17 вересня 1621 р.); кримський хан Джанібек-Гірей (1568–1635; хан у 1610–1623, 1628–1635 рр.), видатний ногайський полководець Кантемір-мурза (?–1637; бей ногайського племені Мансур, видатний полководець); молдавський господар Олександр IV Ілляш (?–1666; був господарем Молдавії в 1620–1621 та 1631–1633 рр., Волощини в 1616–1618 та 1627–1629 рр.).
Річ Посполита: великий гетьман литовський Ян-Кароль Ходкевич (1560 – помер від хвороби в таборі під Хотином у ході боїв 24 вересня 1621 р., з 1601 р. польний, а з 1605 р. коронний гетьман литовський; досвідчений полководець); воєвода Краківський і великий коронний підчаший Станіслав Любомирський (1583–1649; один із найвпливовіших магнатів Речі Посполитої); королевич Владислав Ваза, запорозький гетьман Яків Неродич-Бородавка (?–1621; страчений козаками); запорозький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.
До прямого військового зіткнення призвели часті напади українських козаків на турецькі міста і татар – на Річ Посполиту, а також втручання українських та польських магнатів у питання наслідування престолу в Молдавії 1620 р., що спричинило знищення польського війська під Цецорою. Ще одним поштовхом до війни стали ворожі дії найманців Речі Посполитої – козаків-лісовчиків – щодо османського васала, воєводи Трансільванії Бетлена Габора. Оголосивши Лехістану (Речі Посполитій) джихад, османи у випадку успішних бойових дій могли планувати навіть якісь серйозні завоювання, але здебільшого йшлося про покарання «невірних» за їхні попередні «провини». Осман II зібрав близько 100 тис. османського війська, понад 50 тис. кримських татар, ногайців, молдаван і волохів, понад 100 гармат, з них близько 60 великих. Невідома кількість слуг-некомбатантів, але вона була значною. Військо Речі Посполитої після втрати ядра збройних сил – польського коронного війська – під Цецорою було ослаблене. Його бойове ядро тепер становили литовські та наймані підрозділи, всього близько 18 тис. кінноти та 12 тис. піхоти. Запорожці виставили, за різними даними, 44–46 тис. вояків (разом із пахолками). Річпосполитське і козацьке війська мали разом не менш ніж 50 гармат, з них мінімум половина належала запорожцям. Невідомою, але вочевидь чималою була кількість обозної челяді в річпосполитському таборі.
Польсько-литовська армія з’явилася під Хотином 20 серпня і одразу почала укріплюватися, аби не пропустити