Потім Джайлз провів свою сестру повз трон, де кілька членів, які сиділи на сходах, посміхалися, коли вона виходила зі східних дверей і заходила до Палати лордів. Коли ж вони вийшли з цієї палати, жінка скинула триколірного капелюха і нарешті зітхнула з полегшенням.
– Здається, левам сподобався твій вигляд, – Джайлз нахилився, аби розцілувати сестру в обидві щоки, – хоча я і помітив, як один чи двоє моїх колег облизували губи в очікуванні твоєї першої появи біля трибуни.
– Не дайте обдурити себе своєму брату, – втрутився Белстед. – Це саме він буде серед тих, хто облизує губи в очікуванні, коли настане час вам протистояти опозиції.
– Але не раніше, ніж ти виголосиш свою інавгураційну промову, сестрице. Однак після цього я буду зобов’язаний визнати тебе об’єктом для критики.
– То що тепер? – запитала Емма.
– Чай із родиною на терасі, – нагадав їй Джайлз.
– А як тільки ви звільнитесь, – додав Белстед, – слід повернутися в палату і зайняти своє місце в кінці передньої лави. Упродовж наступних кількох днів я б порадив вам спостерігати за роботою лордів, звикнути до наших дивних звичаїв і традицій, перш ніж задуматися над тим, аби виголосити свою інавгураційну промову.
– Це буде єдина промова, яку ти виголосиш, і жоден учасник навіть не подумає перервати тебе, а той, хто піде далі, похвалить твій внесок, ніби ти Цицерон.
– І що тоді?
– Варто підготуватися до своїх перших завдань як заступниці міністра з питань охорони здоров’я, – відповів Белстед. – І намагайтесь не забути, що там будуть присутні кілька старших медичних чиновників.
– Коли ж рукавички знімуть, – продовжив Джайлз, – не варто чекати якихось братерських почуттів, навіть від своїх рідних і близьких. Ніжні посмішки та почуття залишаться тільки у тебе вдома.
– Але ви не завжди зможете покластися і на них, – криво посміхнувся Белстед.
– Тим не менш, сестричко, ласкаво просимо до Палати лордів. Зізнаюся, що мало не луснув від гордощів, коли хтось із моїх колег сказав: «А ви знали, що це сестра лорда Беррінґтона?»
– Спасибі, Джайлзе, – подякувала Емма. – З нетерпінням чекатиму дня, коли один із моїх колег скаже: «А ви знали, що це брат леді Кліфтон?»
Стук, стук, стук. Карін прокинулася першою. Вона перевернулася на другий бік, припускаючи, що це, мабуть, сон.
Стук, стук, стук. Трохи гучніше.
Вона раптом зовсім прокинулася. Повільно встала з ліжка і, не бажаючи збудити Джайлза, навшпиньки підійшла до вікна. Стук, стук, стук. Іще гучніше.
– Що там таке? – запитав сонний голос.
– Маю намір дізнатися, – Карін відсунула фіранку й кинула погляд на бруківку.
– Господи! – вигукнула вона і зникла зі спальні, перш ніж Джайлз встиг запитати, що відбувається.
Карін побігла сходами