– Ти розповідав про наше життя чужій жінці?
– Я розповідав їй про своє життя, багато чого справді стосувалося тебе, але не все.
– А її чоловік? Чим він займався після переїзду? Не відповідай, сам не знаю, навіщо поставив це запитання.
– Колись він був авіаконструктором, а на хвилі розвитку інформаційних технологій у Силіконовій Долині став мультимільйонером. Трохи вульгарно, але кожен робить, що може.
– Ти його знав?
– Звісно. Сумна банальність. Ми часто перетиналися на відпочинку і сподобалися один одному. Іноді вечеряли всі разом. Про тебе і їхню доньку дбала одна й та сама няня. Це тривало, доки ми з Каміллою не визнали своє кохання.
– А ваші парні вечори були цікавенькими. Двоє коханців і двоє рогоносців, серед яких і мама.
– Спершу проживи власне життя, а потім уже засуджуй мене. Ти повіриш, якщо я скажу, що наше кохання було цнотливим?
– Якщо ти так кажеш, тату, чому б мені тобі не повірити? Наша розмова переповнена іншими абстракціями, які мені не до снаги перетравити.
– Тома, послухай мене! Якщо чоловік Камілли розвіє її попіл до того, як ти встигнеш виконати моє прохання, усе буде скінчено.
– Що буде скінчено?
– Ми. Камілла не змогла стати жінкою мого життя, але я хочу, щоб вона стала жінкою мого посмертя, і для цього потрібен ти.
– А думку самої Камілли ти запитував? Що тобі відомо про її останню волю?
– Ми переписувалися двадцять років, невже ти гадаєш, що мені не відома її остання воля?
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.