Останню фразу Лора адресувала Гайдукові.
– Тобі платили мало? – шеф перейшов запанібрата, не говорив – спльовував. – Даю хороший шанс. Назви трьох кандидатів. Хто, по-твоєму, злив внутрішню інформацію? Валяй, ми розслідуємо, розмова коротка.
Пузань зрозумів і прийняв поразку. Проте не скидався на того, хто готовий принижено падати в ноги й вимолювати пробачення. Це робило йому честь, Лора знову мусила визнати: Борисюк не такий простий, яким видається.
– Якщо у вас кадровий голод, я тут ні до чого, – відповів він рівним голосом. – Звільнюся хоч зараз. І що далі? Дасте команду закопати мене в лісі? Знайдіть злочин, який на мене можна повісити. Доведіть. Навіть нашим гнилим судам, панове, потрібні докази.
– Ну-ну, – Гайдук зиркнув на Лору, та гидливо стулила губи. – Ну-ну, – повторив. – Здається, «Кредитний» розщедрився. Тільки ти, Борисюче, усе ж не дуже мудрий. Хоча й не надто дурний. Знаєш, у чому помилка таких, як ти? Ви не вмієте себе продавати.
– Тобто?
– Зрада, старий, має свій фінансовий еквівалент. І ці срібляки повинні розв’язати твої проблеми з грішми якщо не на все життя, то років на десять уперед. Про парашут безпеки чув? То він над тобою не розкрився. Ти повинен був продати ходакам із «Кредитного» оте відео з камер за всі гроші світу. Ну нехай за половину. Скільки б не взяв – ти продешевив.
Лора клацнула пальцями, привертаючи до себе увагу.
– Нерухомість.
– Що? – не зрозумів Гайдук.
– Не знаю, як перевірити. Але якось, напевне, можна, – мовила вона. – «Кредитний» має будівельну компанію. Вкладається в комерційну нерухомість. Продає, але здебільшого здає в оренду під офіси чи торговельні центри. Та є в них і житло, новобудови. Ото мені щойно й стрельнуло, коли ви, – на людях вони з Гайдуком тримали субординацію, – сказали про вирішення проблем на все життя. Квартира. У новому будинку. Не дуже дорога, в Житомирі загалом дешевші помешкання.
Тепер в інтернет зайшов зі свого телефона Гайдук.
– Від тринадцяти тисяч доларів, у цьому районі. – Він показав результат Лорі. – Підозрюю, що ви маєте рацію, Ларисо Василівно. Не тринадцять, але двадцять штук «Кредитний» за злив заплатив. Тепер наш зрадник має житло, яке здаватиме. Майже за всі гроші світу. Ну, вгадали?
На Борисюкове обличчя лягла тінь.
– Не ваше діло, – огризнувся.
– Вгадали, – ствердно, впевнено, вже без крихти сумнівів кивнув шеф. – Усе ж таки, Ларисо Василівно, вам ціни нема. На відміну від… – палець тицьнув на пузаня. – Цей собі ціну склав. Неодмінно перевіримо. Це забере трохи часу. Та він не міг