У такий спосіб ефект Флінна свідчить, що ми не спроможні просто вдосконалювати один тип міркування й сподіватися, що він, як це прогнозують деякі теоретики, поліпшить усі потрібні вміння розв’язувати проблеми, які ми асоціюємо з вищим рівнем інтелекту.
Це має бути очевидним із повсякденного досвіду. Якщо зростання IQ справді відобразило істотне покращення сукупного інтелекту, то навіть найкмітливіша вісімдесятирічна особа (як-от Флінн) мала б видаватися недолугою порівняно з пересічною особою періоду 2000-х. Наприклад, ми не бачимо зростання числа патентів, що було б зрозуміло, якби вміння, вимірювані тестом на загальний інтелект, були вирішальними для певних технологічних інновацій, на яких спеціалізувався Джес Оппенгаймер; не видно й домінування мудрих і раціональних політичних діячів, чого слід було б чекати, якби в ухваленні зважених рішень загальний інтелект був ключовим фактором. Ми не живемо в утопічному майбутньому, яке, можливо, намалював би Терман, побачивши на власні очі ефект Флінна.
Вочевидь, навички, що їх визначають тести на загальний інтелект, становлять один з важливих компонентів нашого мисленнєвого механізму й контролюють швидкість оброблення та засвоєння абстрактної інформації. Проте, якщо ми хочемо зрозуміти весь діапазон здатностей людини ухвалювати рішення та розв’язувати проблеми, то мусимо розширити об’єкт дослідження, увівши до нього багато інших елементів – навички й стилі мислення, що не завжди тісно корелюються з IQ.
Однак намагання визначити альтернативні форми інтелекту часто змушували розчаровуватися. Наприклад, візьмімо популярне словосполучення «емоційний інтелект»[4]. Вочевидь, має значення те, що соціальні навички визначають багато чого в нашому житті, хоча, за твердженням критиків, деякі з популярних тестів на EQ (емоційний інтелект, ЕІ) є хибними й нездатними передбачити успіх краще, ніж IQ чи показники характеру пересічної особи, такі як, наприклад, добросовісність.
Між тим іще в 1980-х роках психолог Говард Гарднер сформулював теорію «множинних інтелектів», що передбачала вісім характеристик, що включали міжособистісний та інтраособистісний інтелект, тілесно-кінетичний інтелект, що сприяє успіхам у спорті, і навіть «натуралістичний інтелект», який визначає здатність розрізняти рослини в саду чи назвати марку автомобіля за звуками його двигуна. Проте, на думку багатьох дослідників, Гарднерова теорія має надто загальний характер і не пропонує чітких визначень і тестів або якихось надійних свідченнь на підтримку своїх положень, окрім загальновідомого постулату, що деякі люди схильні до певних навичок більше за інших. Зрештою, ми завжди знали, що з одних осіб виходять кращі спортсмени, а з інших – чудові музиканти, але ж вони при цьому не сперечаються про рівні інтелекту. «Чому б іще не порушити питання про інтелект на рівні колупання в носі?» – запитує Флінн.
Роберт Стернберґ з Корнуолльського університету у своій Трирівневій теорії успішного інтелекту пропонує гнучкий підхід, за якого досліджуються