Важко дати точне визначення цьому почуттю, бо людині для повного щастя завжди чогось не вистачає. В одних є гроші, гарна робота, маєтки, а не чути в домі дитячого сміху – і вже мало не катастрофа. В інших діточок, як на небі зірочок, а в родині смуток, бо нема достатку. Ще людство не придумало, яким чином урівноважувати ці дві проблеми, щоб у світі ставало більше щасливих людей.
Як не дивно, але в багатьох сім’ях до інших додалася проблема народжуваності. На початку двадцять першого століття мрія народити «свою» дитину, виношену в жінці-інкубаторі, для бездітної пари стала реальністю. Законодавці деяких країн досі ламають списи – ухвалювати закон про сурогатне материнство чи ні? Проти прихованої «торгівлі людьми» виступає не тільки церква… В Україні останнім часом права та обов’язки людей настільки нівельовані, що стирається червона лінія, через яку переступати не можна. Правильні вчинки ті, які не заборонені законом. Українські законодавці своєю «невтомною працею» залишили стільки вигідних для чорного бізнесу лазівок у старих канонах, що при нинішньому «гуманному» правосудді ми й стали єдиною країною, де на так званих законних підставах одні заробляють чималі кошти – інші щасливими повертаються з дітьми додому.
Чи переймалася світовими проблемами жінка, яка після дев’ятимісячної важкої роботи нарешті звільнилася від плоду й почувалася вільною? Її сьогодні гнітила лише одна думка: попередити свою маму, що повернеться додому лише через тиждень, а може, і ні?.. Навіть подрузі завчасу не хвалилася, скільки заробила грошей цього разу, бо обіцяне згідно з договором мали виплатити лише сьогодні. Не любила невизначеності, а особливо прив’язки свого життя до чужих рішень. Колись гадала, що своєю долею вона сама керує, а недавно зрозуміла, що, наважившись раз взяти участь у програмі сурогатного материнства, стала залежною від багатьох факторів.
Учора оглядав лікар і сказав, що найбільша проблема для породіллі в тому, щоб вона змогла правильно і вчасно припинити лактацію. Для цього дав пачку відповідних ліків і вважав, що його місія завершена. Альбіна – завідувачка клініки – за тиждень до пологів запропонувала недавній породіллі додатковий заробіток, який ґрунтувався на тому, щоб після пологів вона не поспішала зупиняти лактацію і на кілька днів зберегла молоко в грудях.
Щасливим біологічним батькам, яким вона народила двох дітей, не терпілося зі своїм скарбом якомога швидше потрапити додому. Вони розуміли, що благополучно переправити лайнером через океан малюків без грудного молока буде досить складно. Політ довгий, а новоспечені батьки без елементарних навичок догляду за малими дітьми були невпевнені, що впораються з ними. Біологічна мама – жінка середніх літ із жовтуватим обличчям і синцями навколо очей – уперше пригорнувши тепленькі тільця до серця, відчула приплив материнських почуттів і готова була небо для них прихилити. Іноземку вже не цікавили ні здоров’я тієї жінки, яка цим крихіткам дала життя, ні додаткові витрати на її переліт. Радість переповнювала її єство, і здавалося, що на шляху до щастя жодних перешкод не буде.
Подружжя вже місяць перебувало в Україні й прагнуло чимшвидше повернутися на батьківщину. Документи на законне право володіння дітьми мали на руках. Затримка виникла з отриманням візи на тимчасовий виїзд сурогатної матері. Благодатна українська земля! За гроші тут можна вирішити питання будь-якої складності! Отримати біометричний паспорт і візу – дрібнички порівняно з іншими.
Груди породіллі розпирало від молока, і треба було зцідити, щоб не завдати своєму здоров’ю непоправної шкоди. Примостившись біля умивальника, почала розминати груди. За цією процедурою жінку й застала Альбіна.
– Привіт, Соню! Приємно працювати з дисциплінованими людьми!
– Ще було б добре, якби і я такої думки була про вас, – не підводячи голови, дорікнула та.
– Не збурюй хвилю, бо я ось принесла гроші. Можеш перерахувати, – поблажливо мовила Альбіна й поклала на тумбочку пачку купюр.
Соня заховала груди в пазуху й жадібно вхопила пакунок. Попередня робота навчила її швидко вправлятися ще не з такою сумою грошей, тож за хвилину гроші були пораховані.
– Згідно з договором тут мало бути більше, – незадоволено зауважила жінка, з презирством глянувши на свою добродійку й винуватицю різних непорозумінь.
– Райське життя в цьому маєтку договором не прописане, але ж і не я його маю оплачувати! – вибухнула Альбіна й відійшла на безпечну відстань. Не була впевнена, що в клієнтки не погіршився психічний стан і вона не кинеться на неї.
– За додаткову роботу хто платитиме? Чи ви гадаєте, що я даремно оце себе мордую? – запитала Соня, скривившись від болю в грудях.
– Частину