Він сказав: «З моїм настроєм краще б промовчати. Йдеться про якесь рішення, що його людина ухвалила в цій кімнаті. Рішення нікому не зрозуміле. Суперечне релігії». Способи можуть одрізнятись, але джерело всього – прадавня мудрість. І наскільки консервативний найчастіше хід думок, настільки революційні наслідки. Буває, що в дім упирається холоднеча, коли хтось забуде зачинити вікно, і все в ньому аж корчиться від холоду. «Навіть мрії. Все перетворюється на холод. Фантазії, сни, все». Ще жодного разу в цьому готелі не відвідала його яка-небудь «піднесена» думка. Втім, такі думки з натури йому далекі, аморальне вже саме бажання поринати в них. Він навіть жене їх. «Характер думок, на які прагне пристати людина, визначає вона сама». Дивно, «як відштовхує від себе нерідко те, чому довіряєшся». Життя в готелі «пропонує на будь-який смак грандіозні знущання», що їх він навіть дошукується. Завдавати собі болю – у цьому він вправлявся ще дитиною. «Так я вперше випробував себе. Це наче я запхнув руку у вогонь». З плином часу він розвинув це до вершин божевілля. «Готель із кожною своєю щілиною – головний свідок моїх почуттів, моїх станів. „Це я", – говорить тут усе моїм голосом, – і нема вже жодної чесноти, жодної наївності, хіба що кровозмішення понад будь-яку уяву».
«Мій час сплив, як проходить час, якого не бажаєш. Так, я ніколи не бажав свого часу. Хвороба – то наслідок відсутності інтересу до свого часу, браку інтересу, безробіття, невдоволеності. Хвороба причепилася, коли вже нічого не залишилося… мої дослідження зайшли в глухий кут, я раптом збагнув: ні, цю стіну мені не здолати! Залишалось одне – шукати шлях, на який я ще не ступав… Ночі були безсонними, грузлими, хмурими… іноді я підхоплювався, і мені поступово відкривалася вся фальш навигадуваного, усе знецінювалося, вибудовувалося в якийсь ланцюжок, у логічний ряд, розумієте, ставало безглуздим і безцільним… І до мене дійшло, що навколишній світ не хоче, щоб його пояснювали».
День п'ятий
«Сім'я, батьки, все на світі, за що я міг би триматися і завжди намагався триматися, – давним-давно все це потонуло в мороці, розчинилось у темряві, або я сам відбіг од усього світу, щез у мороці. Точно не знаю. У всякому