Знак Саваофа. Олесь Ульяненко

Тож відгуділи тихцем весілля. Зять виявився на диво здібним учнем. Він дійсно виправдав довір'я тата і мами Анастасії, пробравшись таким робом у верхівки ЦК, а названі родичі роззявляли з переляку та здивування роти, як цей селюк балансував на межі тюрми та могили. Головне, вони нажили немало добра, а ще двійко дівчат. Потім настала криза. Криза полягала в гедоністських уподобаннях Митрофана. Так, так. Так вона і говорила чоловікові, заливаючись гіркими слізьми, стаючи у позу, завжди біля люстра, щоб бачити себе. Всю свою пристрасть, знівечену молодість, хоча потайки вона зовсім так не вважала, бо молодість затрималася у її свідомості десь спочатку, як вона зустріла Митрофана. її навчали подібній методі, але вона ледь-ледь вульгаризувала, а ще самотність ніяк не давала попрощатися з люстром, улюбленими часописами, телевізором, телефоном і дітьми. Вона дотошно перераховувала усіх коханок, навіть останніх пойд, що отримували за це платню і які приїздили на дачу в неміряній кількості, навіть у ті часи існувала така професія. Ілона з великим захопленням, бо була улюбленицею тата, вітала всі його уподобання. Це її щиро проймало і було розвагою в цьому одноманітному житті статків та повсякденного лінькування, зі снобістським поглядом на високі вершини людського становлення, що закінчувалося нічною мастурбацією, печальною, але прекрасною.

      Отоді з'явився він. Перед самою перестройкою. Білокурий красень з гладко зачесаним волоссям, високий, з купою м'язів, що грали під білою накрохмаленою сорочкою, на манжетах котрої горіли зірками золоті запонки; його шкіра, чиста, як з реклами, що вона, жадібно впинаючись очима, бачила в Гонконзі, потім вулицями розхристаного Брюсселя, коли тягнула п'яного чоловіка до його «шестисотого», хапаючи поглядами набріолінених та накокаїнених, з прямими спинами, гордими поглядами, яким далеко не треба нікуди ходити, а просто насолоджуватися життям. Так чи не так гадала Анастасія, вже поховавши у намулі повсякденної рутини, коли ранок пінився кавою, димівся синьо легенькою цигаркою і безкінечними телефонними розмовами. Вона почала повніти, робилася неохайною, часто забувала навіть почистити зуби, що було основою домашньої гігієни. І тут з'явився він, тридцятирічний красень з римським профілем, осовілими жовтими очима, що усміхалися в себе; і мати почтенного сімейства не витримала. Вона впала в обійми злої пристрасті. Нічого так не збуджує людину, як чуже нещастя; інакше б життя втратило сенс, а тому половина людства припинила б торування цивілізації. Але навряд чи Борис про це здогадувався, – так звали нового приятеля Митрофана. Борис з'явився якраз за рік до того, як його шеф попав у немилість. Він був з тієї породи радісних селюків, що не відає та і не задумується про складності життя, – воно, оте життя, радісно лягає прямо в руки навіть тоді, коли світ скочується у безвихідь. Він мав простодушний характер, веселий і незлобливий, коли не стосувалося справ організаційних та державних. Він вірив у все, що робив; навіть коли комуністичний