А може, у цій, сказати б, назовні «принциповій звичайності» і слід шукати унікальність його творчої постаті?.. Та він і сам підказує нам:
«Я граю звичайних людей. Не прикрашаю їх, не згущую фарб».
Вони могли бути слюсарями, перукарями, льотчиками, гримерами, моряками, артистами, колгоспниками… Він називав своїх героїв «глибокими хлопцями», пропонуючи нам:
«Спробуйте осягнути в їхній звичайності, неяскравості незвичайність і глибоку значущість їхніх щоденних вчинків, їхньої любові до життя».
«Мої герої – звичайнісінькі рядові люди, такі як усі. Звичайно, вони самі та їхня праця скромні. Але придивіться до них пильніше. Чи такі вони насправді звичайнісінькі?»
І чи не тому він ніколи не грав негативних ролей?.. Дивакуватість, баламутство, любов до жартів, розіграшів, уміння переводити серйозну розмову на жарт і навпаки – до чого тут негатив?
Він завжди був самим собою. У житті нікого і нічого не грав – приймайте таким, як є. На сцені та на екрані розкривав різні іпостасі свого «Я»…
І чи не тому був усюди «своїм»:
• у Краматорську, де провів дитинство і підліткові роки;
• у Барнаулі, де перебував із батьками під час евакуації, вважаючи містян своїми земляками;
• у Харкові, де так успішно розгорталася його театральна кар’єра;
• у Ленінграді, де розпочиналася його кіноакторська творчість і відбувся режисерський дебют у кіно;
• у Києві, де його кіноакторська і кінорежисерська творчість сягнула свого апогею…
Він мав друзів на все життя:
Віктор Щедронов (1926–1943). Вони ще у дитинстві поклялися злетіти в небо. Віктор став військовим льотчиком і загинув наприкінці війни. Образ Віктора супроводжував Леоніда все життя. Леонід злетів у небо командиром ескадрильї Титаренком у своєму кінофільмі «В бій ідуть самі “старики”». І на екрані зустрівся зі своїм другом дитинства – Щедроновим, який матеріалізувався під прізвиськом «Смуглянка». У кінокадрах зі «Смуглянкою» Биков використовував реальні фотографії свого друга.
Микола Аляб’єв – хлопчик, із яким він потоваришував під час евакуації в Барнаулі, коли його сім’я мешкала на квартирі у його батьків, і якого він зробив одним із персонажів у фільмі «В бій ідуть самі “старики”» під прізвищем Аляб’єв.
Василь Шукшин (1929–1974), письменник, кінорежисер, із яким Леонід Биков зустрівся тільки одного разу, відчувши спорідненість душ. Вони мріяли про співробітництво і вже домовлялися про це… І тільки раптова смерть Шукшина стала цьому на заваді. Хоча ні, вони зустрілися на небесах – астероїд Леоніда Бикова з астероїдом Василя Шукшина.
Микола Мащенко (1929–2013), український кінорежисер, із яким Леонід навчавсь у театральному інституті, мешкав в одній кімнаті гуртожитку, якому він сповідував свої заповітні творчі задуми, який схиляв його – і схилив-таки – до роботи