Цьому механізмові підвищення афекту сприяють ще деякі інші впливи, що виходять зі спільноти. Спільнота справляє на індивіда враження необмеженої сили й нездоланної небезпеки. Вона на одну мить стає на місце всього людського суспільства, що є носієм авторитету, чиїх покарань бояться, в догоду котрому накладають на себе стільки сповільнень. Інколи небезпечно знаходитися у протиріччі з нею і, навпаки, безпечно наслідувати приклади, що оточують і, якщо треба, то навіть «вити по-вовчому». Скоряючись перед цим новим авторитетом, треба вилучити з діяльності свою попередню «совість» і піддатися при цьому спокусливій перспективі отримання задоволення, що є результатом скасування сповільнень. Як наслідок, в цілому не так вже й дивно, коли ми дізнаємося, що індивід у спільноті чинить такі речі, від яких він би відвернувся за своїх звичайних життєвих обставин, і ми можемо навіть сподіватися, що ми таким шляхом проллємо деяке світло на ту темну сферу, яку зазвичай огортають загадковим словом «навіювання».
Мак Дугал теж не заперечує проти постулату про колективне сповільнення інтелектуальної діяльності у спільноті. Він говорить, що нижчий інтелект опускає до свого рівня вищий; і той сповільнюється у своїй діяльності, оскільки підвищення афективності взагалі створює несприятливі умови для правильної розумової роботи, оскільки індивіди залякані спільнотою і їх розумова робота не вільна, а також оскільки у кожного індивіда зменшене усвідомлення відповідальності за свої вчинки.
Загальна думка про психічну діяльність у простій, «неорганізованій» спільноті лунає від Мак Дугала не більш дружньо, ніж від Лебона: вона надміру збуджена, імпульсивна, пристрасна, непостійна, непослідовна, нерішуча й при цьому легко переходить до крайнощів; їй доступні лише брутальніші пристрасті й простіші почування; вона надзвичайно вразлива, легковажна у своїх судженнях, нестримна у своїх думках, сприйнятлива лише до найпростіших і найнедосконаліших висновків і аргументів. Її легко