Перед вашими очима пропливуть історії життя працівників ЧАЕС. Вони розповідають їх «по-рентгенівськи», безкомпромісно чесно. І кожен без винятку день від 26 квітня 1986 року є для них боротьбою за життя. Люди неймовірної витримки й ґарту, 2014 року деякі з ліквідаторів пішли на інший фронт – на сході України. Як завжди, не вагаючись і не зволікаючи.
Захоплююся цими дивовижними людьми, і тому особисто для мене ця документальна збірка – неоціненна. Щиро сподіваюся, що книжка посяде почесне місце у ваших бібліотеках і вкотре нагадає суспільству: справа живих – пам’ятати.
Низький уклін всім учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Саме вони подарували нам можливість жити далі!
Від авторів
Щорічно 26 квітня внутрішній метроном змушує нас здригнутися та згадати про чорну мітку, яку по собі залишила ця дата.
Цьогоріч минає 35 років від дня аварії на Чорнобильській атомній електростанції – однієї з найстрашніших техногенних катастроф ХХ століття.
Щоденно у світі трапляються сотні подій, наслідки яких обмежуються конкретною датою. А є такі, відголосок яких відчувається десятками, сотнями років і навіть тисячоліттями. До їхнього числа у найтемніших відтінках вписане 26 квітня 1986 року.
Для визначення аварії на Чорнобильській АЕС буде доречно вжити слово «межа». З одного боку, воно слугує дороговказом – так далі бути не може. Не може бути нормою гонитва за рекордами, показуха та брехня, як це робилося в СРСР.
З іншого боку, аварія стала межею, що поділила життя на «до» і «після». Для десятків героїв, які першими прийняли вогонь на себе, вона перетворилася на останню, за якою зникла будь-яка надія на продовження. Для сотень і навіть тисяч ліквідаторів вона обірвала нитки, які пов’язували їх із минулим життям, кинула на випробування, боротьбу за життя з хворобами, негараздами, проблемами. Мільйони людей, які живуть і які ще народяться на цій землі, прирекла на вічне сусідство із атомом, який хоч і приспаний, захований під саркофагом, однак жевріє та лякає непередбачуваністю.
Час спливає, рани загоюються, приходять нові покоління… Старі проблеми відходять у тінь порівняно з новими. І попри те, що потенційно вся Україна – це зона чорнобильського лиха, ми живемо так, ніби пристрасті вщухли й загроза віддалилася. Ми ніби призвичаїлися до стану, коли над нами висить дамоклів меч, і так буде завжди – на десятки й сотні поколінь українців.
Останніми роками 30-кілометрова зона чорнобильського лиха стала своєрідним місцем паломництва любителів гострих відчуттів з усього світу. Однак цей зелений, недоторканий десятиліттями край волає на весь світ: «Зупиніться, люди! Час замислитися та піти іншим шляхом, на якому є місце гуманізму, гармонії і співжиттю з природою – неоціненним даром, котрий дано людині від Всесвіту!»
Сьогодні