Доглядачам маяка було шкода, що Лікар має від’їжджати, вони не хотіли його відпускати, поки він не пообіцяв, що приїде до них на обід наступної неділі.
Потім, коли вони завантажили в його каное ящик з рожевими помідорами і букет настурцій, Лікар з Чап-Чап і Чипсайдом відпливли до Фантіппо, а доглядачі махали їм з порогу маяка.
Джон Дуліттл ще не встиг відпливти дуже далеко на зворотному шляху до свого поштового відділення, як його перехопив мартин, котрий приніс був йому звістку про маяк.
– Тепер усе гаразд, Лікарю? – запитав він, описуючи граціозні кола навколо його каное.
– Так, – відповів Джон Дуліттл, жуючи помідор. – Чоловік жахливо вдарився головою при падінні. Але незабаром усе пройде. А от якби не канарка, яка сказала нам, де сірники… і якби ти також не затримав моряків, то ми б ніколи не врятували цього корабля.
Лікар викинув шкірку помідора з каное, і мартин вправно упіймав її в повітрі раніше, ніж вона впала у воду.
– Я дуже радий, що ми встигли вчасно.
– Скажи мені, – запитав Лікар, дивлячись замислено на птаха, який ширяв, і шугав, і кружляв навколо невеличкого човна, – що змусило тебе прилетіти до мене зі звісткою про світло? Мартини, як правило, не дуже-то турбуються за людей і не переймаються тим, що трапиться з кораблями?
– Ви помиляєтеся, Лікарю, – заперечив мартин, підхоплюючи наступну шкірку з убивчою точністю. – Кораблі й люди на них для нас вельми важливі, хоча тут на півдні й не так сильно. Але на півночі, якби не було кораблів, то взимку ми, мартини, часто мали б великі труднощі з тим, щоб знайти собі достатньо їжі. Бачте, після того, як стає холодно, риби й іншої морської поживи стає занадто мало. Інколи ми летимо вгору уздовж річок до міст і тримаємося поблизу штучних озер у парках, де утримують декоративну водоплавну птицю. Люди приходять у парки й кидають їм у воду печиво. Однак якщо ми десь поряд, то печиво не встигає торкнутися поверхні озера… От як зараз! – і мартин у блискавичному кидку схопив на льоту третю помідорну шкірку.
Мартин у блискавичному кидку схопив третю помідорну шкірку
– Але ти говорив про кораблі, – нагадав Лікар.
– Так, – продовжив мартин, досить нерозбірливо, бо його рот був набитий помідорними шкірками, – нам кораблі значно кращі для зимового харчування. Розумієте, це насправді не дуже чесно – йти й вихоплювати всі харчі з-під носа у паркових водоплавних. Тому ми цього й ніколи не робимо, якщо не припече. А зазвичай узимку ми пристаємо до кораблів. Так от, два роки тому я й мій кузен жили цілий рік з того, що супроводжували кораблі й підбирали недоїдки, які стюарди викидали в море. Чим гірша була погода, тим більше їжі ми отримували, бо тоді пасажири не дуже-то здатні їсти і більшість харчів просто викидається геть. Так, я й кузен пристали до «Трансатлантичного судноплавства», кораблі якого курсують на лінії від Глазго до Філадельфії,