Наскільки ж мені легше живеться, ніж Тобі, а чи принаймні могло б житися! Ти, коли б у Тебе було стільки вільного часу, як у мене, взялася б вести життя здорове й корисне, на втіху собі і всім прибічним. Та Ти і зараз живеш не інакше, хоч і прив’язана до без чверті восьмої вечора і без обіду – це жахливо! – до своєї контори. Я ж, по суті, нічого не роблю, людей з такими примхами, примхами, які до того ж впливають на їхню роботу, взагалі не варто було б тримати на службі, Ти б тільки головою похитала, якби побачила, як я, наприклад, сьогодні у себе в конторі працював. У мене на столі звалено сила-силенна найрізноманітніших старих паперів – щоправда, вже не так багато, як якийсь час тому, відтоді все-таки видався тиждень помірно пристойної роботи, – але сьогодні мені насамперед треба було дописати загалом швидше черговий і мало кому потрібний звіт для міністерства, розпочатий ще вчора. Виявилося, це геть не на мене, в голову зовсім нічого не йшло, до того ж в конторі сьогодні був канцелярський аврал, на який мені довелося віддати і свого машиніста переписувача, тож я особисто сів за машинку, відчуваючи, що створений тільки для одного – так і сидіти, склавши руки. У такі дні навіть друкарська машинка втрачає здатність писати, і, скільки ти на неї ні витріщайся, все одно вона на вигляд наче старий, давно віджилий винахід і взагалі просто залізяка. Словом, я написав близько 8 сторінок і добряче цілю на завтра: ці вісім сторінок, як нікуди не придатні, порву і весь звіт, розрахований сторінок на 20, почну спочатку. Лише зрідка, немов уста гомерівських героїв, розмикаються мої губи для диктування, і, як будь-яка скупість мови, ця здатна скінчитися замовканням назавжди. Однак життя йде, і соки, хоч і ліниво, рухаються своїм шляхом. І все це, подумай сама, при тому, що, крім роботи в конторі, я нічого більше не роблю і занедбав справи на фабриці так, що не наважуюсь на батька навіть глянути, не те що з ним заговорити. Так що, кохана, похвали мене трошки за такий чудовий спосіб життя.
Лютий
Жодної звістки, кохана моя, в конторі я загадав, якщо що-небудь прийде, тут же надіслати, але нічого не прийшло. Вчора було два листи, от би вони розподілилися на вчора і сьогодні! Але я не переймаюсь; а якщо Ти через таке побиваєшся, як останнім часом, можеш спокійно один день пропустити, я міцно зберігаю Тебе в своїй душі і, як і раніше, Тебе пам’ятаю.
Я все ще застуджений – вірніше, власне навіть не застуджений, але відчуваю весь час, можливо здебільшого тільки від іпохондрії, якийсь неприємний холод по всій спині, немов на мене, куди б я не повернувся і де б не стояв, спрямована цівка холодної води. Ось і зараз, коли