Микола Леонтович. Ю. І. Коляда

неважливо, був це священник чи геніальний композитор. Важливо інше, що за будь-яких обставин вони залишалися вірними своїй справі та мали виключні людські якості. Проходять роки, минають десятиліття, але пам’ять про цю родину назавжди залишається у серцях тисяч українців.

      За родинною традицією духовну стезю мав обрати і син о. Дмитра Феофановича Леонтовича – Микола Дмитрович Леонтович…

      Розділ п’ятий. Дитинство. Село Шершні, що біля Тиврова

      Сонячне світло. Небесна блакить. Далеко у далечині блакитнооке хлоп’я. Вона наздоганяє. Та це ж її син. У нього в руках кришталеві дзвоники. А навколо лунає старовинна мелодія «Щедрика». Таке видіння побачила породілля Марія Йосипівна Леонтович, з роду Ятвинських, дружина священника Дмитра Феофановича Леонтовича, напередодні уродин свого первістка. Марія народила хлопчика по дорозі додому, тому його й назвали на честь захисника мандрівників – Миколою. Мабуть, тому й усе життя його пройшло в мандрах. А ще він прийшов у цей світ у заметільну зиму, коли безкінечно падав сріблястий сніг. Сніг здавався лагідним та пухким, втім поволі крихітні сніжинки огортали білим крижаним холодом селянські оселі і дерева, небо і землю. Цей зимовий безжалісний холод увійде і в долю Миколи Леонтовича, нещадно вистуджуючи його чутливу душу. І покинути цю землю композиторові судилося також під зимовими непривітними зорями. Смерть його прийде несподівано і настигне творця у творчому злеті.