Прагнучи вигідно скористатися ослабленням Болгарського царства, що сталося внаслідок внутрішньополітичної кризи 963 року, Константинополю вдалося спокусити Святослава привабливою перспективою взяти під свою руку Балкани. Відповідно до договору, укладеного із візантійським імператором Никифором Фокою, руські війська виступили проти болгар. Вони захопили дунайське Пониззя, де їхньою військової базою став Переяславець – місто Малий Преслав[39]. Не без того, що під час цього походу Святослав поширив свою владу не тільки на землі Нижнього Дунаю, а й на захід і південь від нього, з Великим Преславом – столицею Болгарського царства, включно.
Під час своєї другої болгарської експедиції 969 року Святослав захопив Великий Преслав, полонивши при цьому царя Бориса ІІ з родиною. У Повісті временних літ під 969 роком вміщено знамениту «промову», вкладену літописцем в уста київського князя: «Не любо мені в Києві жити. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї, де всі добра сходяться: з Греків – паволоки, золото, вино й овочі різні, а з Чехів і Угрів – се ребро й коні, і з Русі ж – хутро і віск, і мед, і челядь»[40].
Скомпонована старокиївським книжником на основі наслідування ветхозавітної традиції, зокрема, хіліастичного пророцтва Єзекиїла та біблійної книги Ездри, ця, сказати б, «промова» київського князя уподібнює його до перського царя Кіра з його жаданнями володарювати світом, «серединою», якого в давньоруській літературі домонгольського часу прийнято було означати Єрусалим.
Згідно з пророцтвом Єремії, саме язичнику Кіру належало відродити Єрусалим й храм Господень: «Так говорить Кір, цар Перський: Усі земні царства дав мені Господь, Бог Небесний, і Він наказав мені збудувати йому храма в Єрусалимі, що в Юдеї. Хто між вами з усього Його народу, – нехай буде Бог його з ним, і нехай він іде до Єрусалиму, що в Юдеї, і нехай збудує дім Господа, Бога Ізраїлевого. Це той Бог, що в Єрусалимі. А кожному позостало му по всіх тих містах, хто мешкає там, нехай допоможуть йому люди його місця сріблом, і золотом, і маєтком, і худобою, з добровільною жертвою для дому Божого, що в Єрусалимі» (Ездра. 1: 2-4).
Виписана у літописі історія Святослава закладає в язичницьке минуле Русі ідею її одвічної богообраності і претензію на спадкоємність християнських сакральних центрів правовірного світу, якими були Єрусалим, Царгород/Константинополь і столиця Симеона Болгарського – Преслав Великий, або Преславен град[41].
Ці рефлексії, очевидно, й визначили вибір назви третього за значенням після Києва і Чернігова міста «Руської землі» – Переяславля: «Столиця Болгарії Великий Преслав чи Переяславець