«Не можна носити протертий до дір піджак і при цьому мати багато грошей», – пояснювала свої міркування Майя.
Женя на мить відволікся, пригадуючи молодість. Із задуми його вивело наступне запитання Єгора.
– Ну гаразд, то як вам пощастило натрапити на тіло? – на відміну від Жені, Скляр так і не удостоїв їх усмішкою, натомість сканував своїми світло-сірими очима – намагався визначити, чи чує зараз правду.
Губи він міцно стиснув у тоненьку лінію. Будь-хто б знітився від його погляду.
– А що на нього натрапляти? Йшли собі дорогою, я забіг в туалет… Ми не вбивали його… – закліпав очима хлопець з побитою губою.
– Та ми це вже зрозуміли, розслабтесь, пацани, – запевнив Женя. Йому навіть шкода стало цих двох. – То, кажеш, тебе саме в цьому місці в туалет потягнуло?
Хлопці зітхнули з полегшенням, та попри це юнак відповів кисло:
– Краще б не тягнуло. Краще б додому дотерпів, – сьогоднішній ранок він запам’ятає на все життя.
– Отже, ви знайшли тіло випадково, – констатував Єгор.
Досі навіть натяку на усмішку.
– Угу, – погодилися хлопці.
– Ви бачили когось? Якихось людей, – уточнив оперативник, розжовуючи жуйку зі смаком кавуна. – «Хоч орбіт замість цигарок».
– Нікого взагалі не бачили. Хіба в центрі трохи людей було й біля вокзалу, а вже ближче до цього місця… – хлопець в окулярах заперечно похитав головою.
– Були якісь машини? – запитав опер.
Пацани перезирнулися.
– Машини були, – стенув плечима той, що без окулярів. – Але ми на них не звертали уваги.
– Ясно, – зітхнув Єгор. – А де ви живете?
– У Білій Криниці.
Кир’ях присвиснув:
– То вам ще пів дня йти! Хлопці, ото ви гарно погуляли, – зареготав. – Вас що, ніхто забрати не може?
– Посеред ночі? – скривився хлопець без окулярів.
– Ну гаразд, – оперативник все ще реготав, відтак прикликав патрульного, завданням якого наразі було відганяти зацікавлених роззяв, якщо такі з’являтимуться.
– Зганяй, завези цих двох додому. І відразу назад, зрозумів? – наказав колезі, відтак звернувся до малих, що завмерли, не вірячи своєму щастю – нарешті відпускають. Ба більше, їх на справжній поліцейській машині везуть додому. Сусіди побачать – заздритимуть! – Ось вам наші номери телефонів, – написав на листочку в блокноті, вирвав та простягнув хлопцеві в окулярах. – Якщо щось згадаєте, обов’язково дзвоніть. Зрозуміли?
Хлопці покивали головами.
– Запиши їхню адресу та номери телефонів, потім віддаси мені, – наказав тим часом Єгор патрульному. – І хлопці, з міста нікуди не виїжджати. Вам ясно?
– Ясно, – з готовністю знову закивали обидва.
Понад усе їм хотілося опинитися нарешті вдома. Хай