– З Різдвом, донечки! Я рада, що ви одразу взялися читати, і сподіваюся, що ви продовжите у тому ж дусі. Але перш ніж ми сядемо за стіл, я хотіла б дещо з вами обговорити. Недалеко звідси живе нещасна жінка, яка нещодавно народила малюка. У неї є ще шестеро діток, і їм усім доводиться спати в одному ліжку, щоб хоч якось зігрітися, бо у них, бідолашних, навіть немає дрів, щоб розпалити вогонь. А ще вони голодують. Це її старший син приходив до мене вранці та розповів, як вони бідують. Дівчатка мої, ви не проти, якщо ми віддамо їм наш сніданок у якості різдвяного подарунка?
Дівчата були дуже голодні, адже чекали на сніданок майже годину, і спочатку ніхто не наважувався щось сказати. Але потім Джо радісно вигукнула:
– Як добре, що ти встигла прийти до того, як ми сіли снідати!
– А можна мені віднести теплі речі малечі? – терпляче спитала Бет.
– А я візьму вершки та кексики, – додала Емі, героїчно відмовившись від своїх найулюбленіших смаколиків.
Мег, не гаючи часу, вже пересипала гречану кашу в велику миску і складала у кошик хліб.
– Я знала, що ви погодитеся, мої хороші, – сказала місіс Марч, задоволено посміхаючись. – Підемо допомагати всі разом, а коли повернемося, поснідаємо хлібом з молоком, а вже на вечір приготуємо що-небудь смачненьке.
Незабаром все було готово, і сімейство Марч вирушило в дорогу. Було ще досить рано та й пішли вони дворами, тож ніхто не бачив цю дивну делегацію волхвів.
Вони стояли на порозі вбогої та промерзлої кімнати з розбитими вікнами та згаслим вогнищем. З меблів там був лише невеликий стіл і ліжко з рваною ковдрою, на якому лежала хвора жінка з немовлям, а до неї з обох боків тулилися бліді, голодні діти, намагаючись хоч трохи зігрітися.
З якою ж радістю дивилися на гостей великі дитячі очі, а їх сині від холоду губи розплились у широкій щирій усмішці!
– Ach, mein Gott![8] Невже ангели спустилися до нас з небес! – сказала жінка тремтячим голосом і сльози радості покотилися по її щоках.
– Так, кумедні такі ангели у капюшонах і рукавицях, – сказала Джо і всіх розсмішила.
Вже через кілька хвилин кімнату було не впізнати, наче там дійсно попрацювали добрі духи. Ганна принесла дрова, розпалила камін і закрила розбите скло старими капелюхами та накидкою. Місіс Марч напоїла нещасну жінку гарячим чаєм і дала трохи каші, запевнивши, що не залишить її родину у біді. Потім вона переповила малюка і загорнула його у свою теплу хустку. Робила вона це так ніжно та дбайливо, немов це була її власна дитина. Дівчата тим часом накрили на стіл, посадили дітей ближче до вогню і нагодували їх. Поснідавши, діти почали весело базікати, а дівчата Марч намагалися розібрати їх кумедне німецько-англійське щебетання.
– Das ist gut! Die Engelkinder![9] – прицмокуючи, раз у раз повторювала малеча, наминаючи гречану кашу з хлібом і насолоджуючись