Світлина Хресної Матері. Галина Горицька

вуста і почав розповідати. – Так ось, Володя Богомолов в п’ятдесят сьомому пише свою повість «Іван» про юного розвідника. Та набуває неабиякого резонансу. Її перекладають багатьма мовами. І все б нічого, лише фінал драматичний, та й сама повість… М’яко кажучи не прославляє радянські війська в період перших двох років, а викриває, як все було. Повне фіаско нашої армії. Приблизно в той же час кінодраматург Папава береться переробити повість і зробити з неї цукерку. Героїня Орлової в «Зустрічі на Ельбі» нервово курить сигарети, порівняно з життєстверджуючою долею юного розвідника Івана. Хепі-енд. Однак невдовзі в «Комсомольській правді» була опублікована стаття про юних розвідників, які допомагали армії на Дніпрі в 1941 році. Вона закінчувалася словами: «Відгукніться, юні герої!». Богомолов, сам колишній розвідник, зателефонував до редакції газети і дізнався, що ніхто не відгукнувся: всі загинули. Тоді за його участю був написаний новий варіант сценарію з оригінальним кінцем. Себто – смертю Івана. Сценарій ніби переписали згідно початковому задуму автора. Власне, як я кажу, сам Боголюбов його і написав. А ось Абалова зарубили… А чому тоді не сценарій? Я не розумію, навіщо було витрачати державні кошти. Ти уявляєш, які затрати по відзнятим попередньо матеріалам було списано до збитків?