– То що ти, власне, від мене хочеш? Чи, краще сказати, нащо ти мене розбудив? – запитав інженер і щосили почесав шию під своєю цапиною борідкою – так безпосередньо, як це люди звичайно роблять після сну.
– Що я від тебе хочу, – проказав Оскар і вдарив підбором по канапі. – Дуже мало. Я ж тобі ще з передпокою сказав, щоб ти вдягся.
– Якщо ти хочеш натякнути цим, Оскаре, що твоя новина цікавить мене дуже мало, то маєш цілковиту рацію.
– То й добре, так лихоманку, яку ти схопиш, почувши цю новину, можна буде списати цілком на неї, і наша дружба замішана не буде. Та й відомості будуть чіткіші. Бо мені потрібні відомості чіткі, закарбуй це собі на носі. До речі, якщо, може, ти шукаєш комірця й краватку, то вони он там, на кріслі.
– Дякую, – мовив інженер і заходився прилаштовувати комірця й краватку. – Сподіваюся, на тебе можна покластись.
26 березня. Теософські доповіді д-ра Рудольфа Штайнера з Берліна. Риторичний прийом: детально викладає закиди противників, слухач вражений міцною позицією цих противників, слухач стурбований, цілком заглиблюється в ці закиди, так ніби, крім них, більш нічого нема, тепер слухач вважає, що заперечувати взагалі неможливо, і більш ніж задоволений навіть поверховим описом можливості захисту. Такий риторичний ефект відповідає, до речі, приписам благоговійного настрою. – Довго розглядати випростану перед собою долоню. – Остаточну крапку не ставити. Загалом кожна вимовлена фраза починається з великої літери, далі, в міру того як її продовжують, вона, наскільки змога, нахиляється до слухачів і повертається з остаточною крапкою до оратора. Та коли остаточну крапку випускають, фразу вже ніщо не стримує, і вона відверто дихає слухачеві просто в обличчя.
Перед тим – доповідь Лооса й Крауса.
Щойно в якійсь західноєвропейській повісті хтось зробить спробу охопити бодай окремі групи євреїв, ми вже майже за звичкою під чи над зображенням відразу шукаємо й знаходимо також і вирішення єврейського питання. Одначе в «Єврейках» такого вирішення не показано, там нема навіть натяку на нього, бо саме ті персонажі, які дбають про такі питання, стоять у повісті далеко від центру, там, де події розгортаються вже швидше, і, хоч ми ще й маємо змогу за ними досить пильно стежити, однак уже позбавлені нагоди спокійно довідатися щось про їхні прагнення. Не довго розмірковуючи, ми вбачаємо в цьому ваду повісті й відчуваємо за собою право на такий висновок тим більше, що тепер, коли існує сіонізм, можливості вирішення єврейської проблеми розроблено так чітко, що зрештою письменникові досить лише ступити кілька кроків, щоб знайти придатне для його твору рішення.
Проте цей недолік випливає з іще одного. В «Єврейках» нема неєврейських глядачів, шанованих антагоністів, які в інших повістях виманюють на сцену єврейське, і воно постає перед ними, викликаючи подив, сумнів, заздрощі, страх, і нарешті, нарешті знаходить самовпевненість, принаймні лише в порівнянні з ними може звестися на повен зріст. Ми вимагаємо саме цього, іншого розчинення єврейських