– Закликаю всіх бути свідками того, що коли я зробила останню заяву, депутат Тревіз повернувся і глянув на депутата Компора. Ви залишите приміщення, депутате, чи змусите нас учинити негідний акт арешту в залі засідань?
Ґолан Тревіз повернувся, знову піднявся сходами, а за дверима на нього з двох боків накинулися двоє добре озброєних чоловіків у формі.
І Гарла Бранно, байдуже дивлячись йому вслід, прошепотіла, ледь розтуливши губи: «Дурень!»
Лайоно Коделл був директором Служби безпеки впродовж усієї каденції мера Бранно. Робота, як він любив казати, була нехитра, але ніхто, звичайно, не міг сказати, бреше він чи ні. Він не скидався на брехуна, але це ще нічого не означало.
Він здавався спокійним та доброзичливим, і до його посади це цілком могло пасувати. Він мав значно нижчий від середнього зріст, значно вищу від середньої вагу, густі вуса (що було неабияк незвично для мешканця Термінуса), тепер уже більше білі, ніж сірі, жваві карі очі й характерну латку базового кольору, що позначала зовнішню нагрудну кишеню його тьмяно-коричневого комбінезона.
Він сказав:
– Сідайте, Тревізе. Поговорімо по-доброму, якщо можна.
– По-доброму? Зі зрадником? – Тревіз схопився обома великими пальцями за пояс і залишився стояти.
– З людиною, яку звинуватили в зраді. Ми ще не дійшли до такого, щоб звинувачення – навіть з боку мера – дорівнювало засудженню. Сподіваюся, що й не дійдемо. Моє завдання полягає в тому, щоб усе вам пояснити, якщо можливо. Я радше зроблю це зараз, поки ще не завдано жодної шкоди – хіба що, можливо, вашій гордості, – ніж буду змушений віддати це питання на розгляд відкритого суду. Сподіваюся, що ви зі мною в цьому згодні.
Тревіза це не заспокоїло. Він відказав:
– Обійдімося без загравання. Ваша робота – напосісти на мене так, ніби я зрадник. А я не такий, і мене обурює необхідність демонструвати це для вашого задоволення. Чому б вам не довести свою відданість для мого задоволення?
– Узагалі я міг би це зробити. Однак є один сумний момент: на моєму боці є влада, а на вашому – ні. Через це сумніватися – мій привілей, а не ваш. До речі, якщо на мене впаде якась підозра в невірності чи зраді, то думаю, що мене замінять і моїм допитувачем буде хтось інший, хто, щиро сподіваюся, ставитиметься до мене не гірше, ніж я планую ставитися до вас.
– І як ви плануєте до мене ставитися?
– Маю надію, що як друг і рівний, якщо ви так само ставитиметеся до мене.
– То, може, пригостити вас випивкою? – різко запитав Тревіз.
– Можливо, пізніше, але зараз, будь ласка, сідайте. Я прошу про це як друг.
Тревіз завагався, потім сів. Подальша непокора раптом здалася йому безглуздою.
– І що тепер? – запитав він.
– А тепер чи можу я попросити вас відповідати на мої запитання правдиво, повністю й без ухилянь?
– А що, як ні? Що мені загрожує? Психічний зонд?
– Сподіваюся, що ні.
– Я теж сподіваюся. Це не для депутата Ради. Він не викриє жодної зради,