Ну, не буду повторювати тут уроки!
Адже трактування Статуту – окрема і досить цікава тема. Саме її ми ґрунтовно розглядатимемо весь навчальний рік перед випуском і поселенням у флігель.
Ну от.
Далі вже про те, що відбулося вчора з самого ранку.
Поки я дописувала щоденник, дівчата попрокидалися.
Була шоста година.
Ми завжди встаємо о шостій. Не дай Боже, пізніше хоча б на хвилину. Це має увійти у звичку. І ми вже звикли. Складніше доводиться новачкам, вони ще малі й скиглять.
Встали – руханка.
Умикаємо магнітофон із дивним – «раритетним»! – записом давніх часів. Цей запис зберігається тут, мов святиня. Він, як каже пані Вихователька, зберігся з середини 60-х років ХХ сторіччя! Під нього прокидалися наші бабусі! А то і пра…
Спочатку лунає сурма, а потім дзвінкий хлоп’ячий голос бадьоро кричить:
– На зарядку! На зарядку! На зарядку, на зарядку…
І вступає цілий хор таких же дзвінких голосів, що підхоплюють:
– …прокидайсь!!!
Це такі голоси, від яких дійсно не можна не підскочити з ліжка.
Коли ми вивчали історію розвитку суспільства, пані Вчителька розповідала, що це – «піонерська зорька». І пояснювала, що «піонери» – це така собі давня організація дітлахів, за дисципліною схожа на внутрішні стосунки в наших секстетах, тільки – «політична». Її давно вже немає, але корисний досвід лишився у вигляді от таких загально-піднесених занять, як вранішня руханка чи «трудовий десант», що у них, в давнину, називався «суботниками».
Отже, далі нами керував Голос давно померлого диктора, диктуючи нам вправи: «Руки на ширині пліч… Раз-два, три-чотири!» і таке інше.
Вмиваємося ми всі разом у розкішній вбиральні.
Там чотири ряди рукомийників у стилі хай-тек. Наша вбиральня розрахована на дев’яті-одинадцяті класи. Молодші вмиваються на поверх нижче. Там завжди стоїть неймовірний галас!
А в нас – тиша. Адже треба не лише вмитися, а зробити макіяж за всіма правилами, вивченими на уроці макіяжу. І стежити, щоб ніхто не переборщив із помадою чи тінями! За це – догана.
Тому в нашій вбиральні завжди панує напружена тиша.
– Не забула, що ти сьогодні прокурор? – каже Рів, кумедно витягаючи обличчя, аби штрих світло-блакитних тіней ліг рівно.
Я поважно киваю.
– А Ліл, – Рів весело показує в бік нашої мовчунки, яка, розтягнувши вуста, старанно вимальовує контур рожевим олівцем, – мадам де Реналь. Бррр… Я вчора ледь не збожеволіла, готуючи промову. Складна історія…
Я посміхаюсь, уявляючи, як вогняна Рів обпалює крильця «мадам».
– Ти вже придумала вирок? – кидає через плече Віт з дев’ятого секстету.
Вся «дев’ятка»