Марта. Е, тітко, в роду не без потвори! Є і в мене родичка… та… не хочеться тільки розказувати.
Всі. Та кажи, кажи! Чого жалувати таких псяюх!
Марта. Так стіни слухають!
Дехто. Та ми кочергами повигоним стіни ті з хати!
Устя. Знаю я, про кого мова мовиться…
Марта. На злодієві шапка горить! Знає, про чиє кодло іде річ!
Устя (схоплюється). Про наше кодло! Ну що ж, кажи!
Марта. Не чіпляйся, Усте, бо скажу, так і крикну на всю хату!
Устя. Кричи, кричи, шелихвістко!
Марта. Не злякалась, псяюхо, не злякалась! Твій рід стоїть отут мені у печінках! Як уступила твоя сестра, Степанида, до брата в хату, то неначе братові й мені на шию наступила. Ви всі такі!
Катеринка входить.
Устя (сікаючись). То й ми всі такі? То й я така?!
Марта. То й ти така й твоя мати була така!
Устя (з кулаком). Яка ж була моя мати?
Секлита. Та годі вам!
Другі міщанки. Уже завелись!
Катеринка заграла польку, і всі зразу втихомирились.
Вихід XV
Ті ж і катеринщик.
Всі. Хто це музику найняв?
Голохвостий. Ето я; це я найняв, щоб Секлиті Пилиповні веселіщі були іменини! Как маєте лаятись, давайте лучче гулять!
Всі (схоплюються). Давайте, давайте краще танцювати! От весело!
Секлита. Авжеж, танцювати! Розступіться, куми мої милі: Секлита Лимариха гуля!
Всі розступаються, Секлита посередині.
Секлита (розставивши руки). Куми мої, голубки мої, Секлита Лимариха гуля! (Почина танцювати.)
Голохвостий (скида жилетку). Ех, мамзель, бонджур! Валяй метелиці! (Почина садити проти Секлити гопака.)
Усі.
Ой на дворі метелиця,
Чому старий не жениться?
Меронія. Ой гріх, ой скушеніє! (Становиться і сама в коло.)
Завіса спада.
Дія четверта
Світлиця у Сірків, та ж, що і в 2-й дії.
Вихід І
Xимка сама.
Xимка (прибира хату). Другим людям неділя, а тобі нема ні неділі, ні свята у цих хазяїв! Весілля, бач, справляють! Ще й не видано, й не чутно, щоб таке було хапане весілля: шити, мити, білити – завтра Великдень! Щось непевне… А тут через них і ніг під собою не чуєш: увесь двір підмела, ще й піском підсипай та травою труси, бо, бач, велика пані поїде вінчатись! Багато таких панів, та на греблю нікому! Он ще підлоги вигадала оливою мастити, та ще кадить заставить… А остобісіла вже вона мені, хоч би вже швидше йшла до дідька в болото!
Вихід ІI
Химка й Сірко.
Прокіп Свиридович. Піймай, Химко, собаку та прив’яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не полатала литок.
Xимка. Хіба я собака? Хіба в мене собачі ноги, щоб я ще вам за псами ганяла?
Прокіп Свиридович. Та й я не підбіжу. Ти молодша, у тебе й ноги прудчіші.
Химка. Підтоптала вже за вашими примхами, що хоч на плечі бери!
Прокіп Свиридович.