Проня. Мамонько!
Голохвостий. О, Проня Прокоповна маєт скус! Єжелі когда человєк подиметься разумом вгору вище од лаврської колокольні да глянет оттудова на людей, то вони йому здаються-кажуться такі маненькі, как пацюки, пардон, криси! Позволіте папіроску?
Явдокія Пилипівна. Куріть, здорові! (До старого.) Ну й розумний же!
Прокіп Свиридович. Аж страшно!
Голохвостий (до Сірка). Не вгодно лі?
Прокіп Свиридович. Спасибі, я не вживаю; от нюхати, то друге дєло, аж ніс тремтить… Ну та й та бака ж у нашого дячка, скажу вам, і чорт його зна, що він кладе туди? Ну, цілий день ходиш та нюхаєш пучки…
Проня (до батька). Та годі вже про вашу табаку! (До Голохвостого.) Позвольте і мені папіроску!
Прокіп Свиридович. Вони курять?
Явдокія Пилипівна аж руками сплеснула.
Голохвостий (подає). Пардон! Нєту лі іногда тут огню, бо я своєго забил!
Проня (гукає). Химко! Химко! Падай вагню!
Прокіп Свиридович. Вагню!
Xимка виходить з повною покришкою жару.
Проня. Ти б іще цілий віхоть принесла! Сірників дайте, мамо!
Xимка. Так і казали б, а то «вагню»…
Явдокія Пилипівна почина шукати.
Голохвостий. Не безпокойтесь, пардон, я с етой самой покришки закурю. (З хвиглясами йде в середні двері за Химкою вслід.)
Вихід XIV
Ті ж без Голохвостого.
Проня. Що ви мене соромите? Що ви тут наказали – три мішки гречаної вовни?
Явдокія Пилипівна. Та я ж мовчала…
Проня. Та ще ви так-сяк, а що батько, то й цилюрню, і хвоста, і дяка, і табаку втелющив!
Прокіп Свиридович. Не знаю вже, як з ученими…
Проня. Ідіть, просю вас, звідси обоє, бо помішаєте ще мені предложеніє робить.
Прокіп Свиридович. Цікаво б послухати, як то вчені…
Явдокія Пилипівна. Може б, хоч двері одчинити?
Проня. Та ідіть, ідіть, кажу… от наказаніє!
Прокіп Свиридович. Ходімо, це, бач, у них по-модньому!
Явдокія Пилипівна. По-модньому ж!
Виходять до кімнати, але всю тамту сцену визирають з-за дверей, підслухаючи, і Химка підслухує з пекарні.
Вихід XV
Проня й Голохвостий.
Голохвостий (з папіросою). Звольте! Закуріть!
Проня закурює, Голохвостий курить і озирається.
Проня. Ваша папіроска шкварчить.
Голохвостий. Ето в грудє моєй-с!
Проня. Чого?
Голохвостий. Од любви!
Проня. Ах, што ви!
Голохвостий. То єсть тут у нутрє у меня такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крозь огонь готов пройтить!
Проня (набік). Починається, починається! (До Голохвостого.) Ах, ето ви кавалерські надсмєшки… Может, по кому другому: у вас стольки баришень…
Голохвостий. Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє-хіба там, гдє ваша душа, – і больше в нікоторому мєстє.
Проня. А ви