Той смикнувся від несподіваного запитання і подивився на майора ВПС:
– Так-так, дійсно, дуже приємна компанія. Тобто якщо брати кожного окремо. Звичайно, Меркадо той ще дивак…
– У нього така дивна борода, – вставила місіс Келсі. – Дуже дивний чоловік, ще й кульгає.
Майор Пенніман продовжив відповідь, наче не почувши її слів.
– Юнаки – вони обидва дуже приємні. Американець досить тихий, а от англієць – занадто балакучий. Дивно, зазвичай усе навпаки. Сам Лайднер – чудовий дядько, такий скромний і невибагливий. Так, окремо всі вони приємні люди. А проте чомусь – можливо, звісно, це лише моя уява, – коли я заходив до них востаннє, у мене з’явилося дивне враження, наче щось негаразд. Я, на жаль, не можу сказати, що саме я відчув… Усі вони поводилися неприродно. Панувала дивна атмосфера, така напружена… Гадаю, я найкраще поясню, що саме маю на увазі, коли зазначу, що всі вони занадто ввічливо передавали одне одному масло.
Трохи почервонівши, бо мені не дуже подобається висловлювати власну думку, я сказала:
– Якщо люди занадто довго перебувають в одному просторі, то рано чи пізно вони починають нервуватися. Я це знаю з досвіду роботи в лікарні.
– Ви маєте рацію, – погодився зі мною майор Келсі, – але сезон лише почався, тож навряд чи вони вже встигли роздратуватися.
– Експедиція, імовірно, схожа на наше життя в мініатюрі, – висловив свої міркування майор Пенніман. – У ній є місце і для маленьких груп за інтересами, і для суперництва, і для ревнощів.
– Здається, цього року до неї ввійшло чимало новачків, – зазначив майор Келсі.
– Зараз підрахуємо. – Майор ВПС почав рахувати на пальцях. – Юний Колман – новенький, як і Райтер. Еммот був тут минулого року, і обоє Меркадо також. Отець Лавіньї – новенький. Він приїхав замість доктора Берда, який захворів і не зміг приєднатися до групи. Кері, звичайно, людина досвідчена. Він приїздить сюди із самого початку, а це вже п’ять років. Міс Джонсон працює майже стільки ж років, скільки й Кері.
– Я завжди вважав, що вони там у Тель-Ярімджі добре ладнають між собою, – зазначив майор Келсі. – Вони здавалися щасливою сім’єю, а це справжня дивина, якщо зважати на людську природу! Я впевнений, що медсестра Лезерен зі мною погодиться.
– Ну, – сказала я, – не можу з вами не погодитися! Мені довелося стати свідком багатьох сварок у лікарні – а починалися вони з дрібниць на кшталт суперечки