– Маєш пречудовий мотоцикл. Жовтий колір бака – просто ураган. Хто тобі його фарбував?
– Пістоль.
І поїхав собі на своєму мотоциклі зі своєю пов’язкою. Пізніше Степ спитав у Полло:
– А що там за історія в Гака?
– Ну, хтось каже, що він чубився з якимось чуваком із Таленті[21], і той так врізав йому по лівому оку, що там вилетіла рогівка. Інші розповідають, що він мчав по окружній на мотоциклі, і йому влетіла бджола чи якась комаха в око, і що вона ще кілька днів жила й повзала поза оком. Потім здохла, але він не наважувався зробити операцію, щоб видалити її. Як на мене, правда в тому, що відколи він носить цю пов’язку, всі його шанують, дівчата тануть, котрась навіть іде з ним у ліжко, а головне – батько більше його не лупцює. Коротше, це типу талісман.
Степ усміхнувся. Полло та його оповідки. Вони завжди були якісь каламутні. Однак кілька днів по тому вони пішли до Нечупари їсти піцу. Вже видудлили чимало пива, коли влетіла бджола.
Гак почав ганятися за нею із газетою, бахкаючи всюди, де б вона не сіла: по столиках інших клієнтів, по стінах, поряд з вікном, поки нарешті не вбив її просто на піці якогось небораки.
– Гівняні бджоли! – волав він. – Нев’їбенно вже мені осточортіли!
І сів на своє місце. Всі підняли келихи за його здоров’я. Тип поскаржився й замовив собі іншу піцу. Власник надав її безкоштовно. Краще заплатити за одну піцу, аніж ремонтувати піцерію, – виправдовувався він потім перед дружиною.
Дівчина з «бумбоксом» зробила голосніше. Музика розлилася площею. Уболівальники Гака горлали на всі легені:
– Нумо, Але, нумо, відтискай, ти зможеш!
Степ та Сицилієць мовчали. Дивилися кожен на свого друга-ворога, що піднімався, тремтячи та відсапуючись, сантиметр за сантиметром, мить за миттю, у той час як крики посилювались: «Але, Але, Але!..» Хор, що співав осанну. Здавалося, він надає Гакові сили, у той час як його обличчя через неймовірні зусилля ставало все червонішим та пітнішим. Волосся прилипло до лоба, канали гарячого поту спускалися по шиї, намочуючи сорочку. Степ глянув на нього. Гак розплющив очі. Також глянув.
Степ зробив невеликий порух головою, дружній жест: нумо, майже прошепотів. Гак зрозумів, потім, тремтячи, похитав головою. «Ні, я більше не можу». На хвильку застиг. Потім передпліччя йому підломилися. Він різко впав, устигнувши лише повернути голову. Бахнувся грудьми на мармур. Здригнувся, потім завмер.
Тиша.
Знизу почулися вигуки розчарування. Музика здавалася Гакові далекою, перекрита його важким диханням. Обличчя приклеєне до мармуру. Він розплющив одне око, кліпнув і побачив те, що завдало йому найбільшого болю. Більше, ніж його забите підборіддя, ніж зболілі передпліччя, ніж утомлене серце. Ніби крізь туман, дещо матовий і молочний, він побачив, як суперники опустилися.
– Сто