Крол. Ніколи в житті не ввійду я в згоду з тими елементами в громадянстві, що хочуть його зруйнувати.
Росмер. То будемо, принаймні, боротися благородною зброєю, коли без боротьби не можна обійтися.
Крол. Хто не зі мною в найголовніших життєвих питаннях, того я не хочу більше й знати. І милувати його я не збираюсь.
Росмер. Це стосується й мене?
Крол. Ти сам розірвав зо мною, Росмере.
Росмер. Але який же це розрив?
Крол. Оце! Це ж розрив з усім тим, що було досі до тебе близьке. Тепер неси наслідки.
Ребека Вест увіходить з правого боку й залишає двері широко відчиненими.
Ребека. Ну от, тепер він на шляху до своєї великої офіри. А нам час уже йти до столу. Будьте ласкаві, пане ректоре.
Крол(бере капелюха). Добраніч, фрекен Вест. Тут мені більше нічого робити.
Ребека(здивовано). Що це значить? (зачиняє двері й підходить ближче). Ви сказали?
Росмер. Тепер він уже знає.
Крол. Ми не випустимо тебе з рук, Росмере. Ти мусиш повернутися до нас знову.
Росмер. До вас я вже ніколи не повернусь.
Крол. Побачимо. Ти не такий чоловік, щоб бути самотнім.
Росмер. Я вже не цілком самотній. Нас двоє, щоб переносити самотність тут.
Крол. А-а! (У ньому прокидається підозра). І це ще! Слова Беати!
Росмер. Беати?
Крол(відганяючи думки). Ні, ні, це було гидко. Вибач мені.
Росмер. Як? Що?
Крол. Ні слова більше про це. Фу! Вибач мені. Прощавай! (Виходить дверима в передпокій).
Росмер(іде за ним). Кроле, не можна, щоб на цьому був уже кінець між нами. Завтра я прийду до тебе.
Крол(у передпокої, обертається). Щоб і ноги твоєї не було в моєму домі! (Бере палицю й виходить).
Росмер стоїть деякий час у дверях, потім зачиняє їх і йде до столу.
Росмер. Нічого, Ребеко. Ми це все витримаємо. Ми двоє вірних друзів – ти і я.
Ребека. Як ти гадаєш, що він думав, коли сказав – фу!
Росмер. Люба, не суши собі голови над цим. Він сам не вірив тому, що думав. Але завтра я таки піду до нього. Добраніч!
Ребека. Ти так рано йдеш до себе в кімнату й сьогодні? Після цього всього?
Росмер. Сьогодні, як і завжди. Я відчуваю себе так легко тепер після цього. Ти бачиш, – я цілком спокійний, люба Ребеко. Постався і ти до цього спокійно. Добраніч!
Ребека. Добраніч, любий друже! Спи спокійно.
Росмер виходить у передпокій, потім чути, як він іде сходами нагору. Ребека підходить і сіпає за дзвінок біля грубки. Трохи згодом заходить із дверей праворуч мадам Гельсет.
Ребека. Можете прибрати зі столу, мадам Гельсет. Пастор нічого не хотів, а ректор пішов додому.
Гельсет. Ректор пішов? Що з ним сталося?
Ребека(бере своє плетіння). Він запевняв, що дуже швидко буде велика гроза.
Гельсет. От чудно! Адже