Противники цієї армії (міліції) посилаються на недосвідченість солдатів і на примусову службу; я скажу, що, дійсно, недосвідченість солдатів не сприяє хоробрості, а примус викликає невдоволення, але ж мужність і досвідченість, як ви побачите згодом, виховуються в солдата озброєнням, навчанням і воєнним строєм.
Що стосується примусу, то ви маєте знати, що люди, набрані у війська велінням князя, служать не зовсім примусово і не зовсім добровільно, бо повна добровільність призвела б до тих незручностей, про які я вже говорив: не було б справжнього відбору людей, а добровольців завжди нараховувалося б занадто мало; повна примусовість теж призвела б до поганих наслідків. Тому варто було б обрати середній шлях: люди приходять на службу не зовсім добровільно і не безумовно з примусу, а через свою повагу до князя, гніву якого вони бояться більше, ніж кари.
Виходить поєднання примусовості і доброї волі, яке не дасть розвинутися невдоволенню, що загрожує небезпечними наслідками. Я не кажу, що таке військо непереможне, оскільки римські легіони бували розбитими безліч разів, так само як і військо Ганнібала. Взагалі нереально створити таке військо, за непереможність якого можна було б ручатися. Ваші знавці не повинні судити про непридатність міліції через одну невдачу: бій можна однаково програти і виграти, але головне – це усунути причини поразки.
Якщо почати дошукуватися цих причин, то неважко переконатися, що сила тут не в недоліках прийнятого у вас порядку, а в його недосконалості; необхідно, як я вже говорив, не засуджувати міліцію, а виправляти її; що треба робити – це я вам розкрию поступово.
Інший аргумент супротивників – це можливість захоплення влади воєначальником. Відповідаю, що зброя в руках власних громадян або воїнів, вручена їм в силу закону, ніколи ще не приносила шкоди; навпаки, вона завжди корисна, і цим шляхом можна краще охороняти чистоту державного ладу, ніж будь-яким іншим. Рим 400 років жив вільною державою і був озброєний; в Спарті свобода трималася 800 років; навпаки, у багатьох інших державах, які не спираються на власну збройну силу, свобода не зберігалася навіть 40 років.
Військо потрібне державі, і, якщо у неї немає своєї військової сили, вона наймає чужинців, чужоземні війська шкідливіші для загального блага, ніж свої, бо їх простіше підкупити і честолюбець швидше може на них спертися. Здійснити ці наміри йому тим легше, що гноблені беззбройні.
Крім того, два ворога завжди страшніші для республіки, ніж один. Закликаючи чужоземну зброю, вона одночасно боїться і чужих солдатів, і власних громадян. Що такий страх ґрунтовний, про це ви можете судити, згадавши мою розповідь про Франческо Сфорца. Навпаки, коли республіка має власне військо, для неї страшне тільки