– Містере Вілсон, спробуйте зрозуміти наші…
Вілсон відвернувся й розлючено втупився поглядом у двигун. Краєм ока він бачив, як підвелись у проході двоє пасажирів і дивляться на нього. «Ідіоти!» – вибухнув лайкою його мозок. Вілсон відчув, як затремтіли руки, і на кілька секунд злякався, що його зараз знудить. «Це через рух», – нагадав він собі. Літак смикався в повітрі, як човен у шторм.
Вілсон збагнув, що пілот продовжує розмовляти з ним, перефокусував свій погляд і подивився на його відображення у склі. Поруч із чоловіком, похмуро занімівши, стояла стюардеса. «Сліпі ідіоти, обоє», – подумав Вілсон. Він ніяк не виказав, що помітив, як вони пішли. У склі бачив, як ті рушили до хвоста літака. «Тепер вони обговорюють мене, – подумав він. – Планують, що робити, якщо я розбурхаюся».
Тепер йому хотілося, щоб чоловік з’явився знову, повисмикував пластини корпусу і зруйнував двигун. Думка про те, що лише він стоїть між катастрофою і понад тридцятьма людьми на борту, сповнювала мстивим задоволенням. Якщо йому захочеться, він дозволить катастрофі трапитися. Вілсон невесело посміхнувся. «Це буде королівське самогубство», – подумав він.
Чоловічок знову стрибнув униз, і Вілсон побачив, що його здогади слушні: той притиснув пластину на місце, перш ніж відстрибнути. А тепер знову підняв її з легкістю, наче якийсь гротескний хірург, що зрізає шкіру. Крило літака страшенно смикалось, але в потвори, схоже, не було труднощів із рівновагою.
Вілсона знову накрила хвиля паніки. Що робити? Йому ніхто не вірить. Якщо він ще спробує переконати їх, його, напевно, стримуватимуть силою. Якщо він попросить стюардесу посидіти поруч, це допоможе в кращому разі на кілька хвилин. Щойно вона піде чи засне, чоловічок повернеться. Навіть якщо вона без сну сидітиме поруч із ним, що заважає потворі ламати двигуни на другому крилі? Вілсон здригнувся, від жаху мороз пішов поза шкірою.
Господи милосердний, нічого не можна зробити.
Коли у вікні, крізь яке він спостерігав за чоловічком, промайнуло відображення пілота, він смикнувся. Божевілля цього моменту мало не розчавило його – потвора і пілот за кілька метрів одне від одного, він бачить обох, а вони не помічають одне одного. Ні, це не так. Чоловічок озирнувся через плече, коли пілот пройшов повз. Наче знав, що більше немає необхідності стрибати кудись, адже Вілсонова спроможність втручатися зникла. Вілсон раптом здригнувся від божевільної люті. «Я вб’ю тебе! – подумав він. – Ти, мала брудна тварюко, я тебе вб’ю!»
Двигун за вікном затнувся.
Це тривало лише секунду, але Вілсонові за цю секунду здалося, що його серце теж зупинилося. Він притиснувся до вікна, витріщаючись назовні. Чоловічок далеко відігнув пластину корпусу й тепер укляк, засунувши в двигун свою допитливу руку.
– Не треба, – Вілсон почув, як благально скавчить. – Не треба…
Двигун знову змовк. Чоловік нажахано роззирнувся. Невже всі навколо глухі? Він витягнув руку, щоб натиснути кнопку виклику стюардеси, а тоді опустив її. Ні, а то вони замкнуть його, стримуватимуть якось. А він єдиний знає, що відбувається, єдиний може допомогти.