На території Північного Причорномор’я виявлено біля 200 скіфських поховань у Нижньому Подніпров’ї та Східному Криму, – всіх і не перелічиш. Та ще писемні свідчення античних авторів, східних… Та ще декілька слів з їхньої мови, низка власних імен і неймовірно багаті скарби їхніх могил, що сухо звуться даними археології.
За Геродотом, своїми прабатьками скіфи вважали Геракла (грецького героя) і напівдіву-напівзмію, що жила в лісистій місцевості Гілеї – в заплавах Нижнього Дніпра. Себто Єхидну, як греки навзагал називали напівжінок-напівзмій… Отже, з материнського боку скіфи своє походження пов’язували з Подніпров’ям (про це далі). І хоч сучасне населення України і не вважається прямими потомками скіфів у біологічному (хоча в біологічному – чому б і ні? Кров їхня у нас, українців, все ж таки є. Має бути. А гени… Гени у нас є навіть від неандертальців, не кажучи вже про кроманьйонців) і в мовному відношеннях, але скіфська історія є однією з найяскравіших сторінок і нашої загальної історії, як скіфська культура є часткою і нашого культурного спадку…
Як, до речі, й кіммерійська, адже Геродот засвідчує, що країна, «заселена скіфами… здавна належала кіммерійцям і являла собою «чотирикутник»: від гирла Істру (Дунаю) й до Меотійського озера (Азовське море), а потім від них у глиб країни на 20 днів шляху…
Отож, спершу про кіммерійців, попередників скіфів у державі, що нині світові знана як Україна…
Частина перша
Оповиті млою і хмарами
Поетична Кіммерія Максиміліана Волошина
«Кіммерійці є найдавнішим народом Східної Європи з відомих нам за письмовими джерелами. Це ім’я дійшло до нас з грецьких, ассиро-вавилонських, іудейських і перських письмових джерел, що відображають дві взаємопов’язані та взаємодоповнюючі традиції: античну і давньосхідну…»
Античний міф, історичний переказ і ассирійські тексти створили уяву про кіммерійців, як про численний і суворий у воєнному відношенні народ. Ймовірно, поява етноніму «кіммерійці» (за І. М. Д’яконовим – «швидкісний загін іраномовного кочового населення») було пов’язане з конкретними підрозділами у їхній військовій та соціальній організації. Клинописні повідомлення, поряд з даними поем Гомера, а також Біблії (Книга Буття, Х, 1–3. – III ст. до н. е.), стоять першими серед письмових свідчень про кіммерійців…
Про етнічну належність кіммерійців відомо мало. Аналізуючи збережені власні імена кіммерійців, лінгвісти доходять висновку, що